Швидкісний потяг - 2013
Минулий рік багато чого навчив. У деяких речах зробив справжній переворот. Відбувалося таке, у що не повірила б, якби хтось сказав.
Напередодні настання того року я почула, що наступний буде - як швидкісний потяг. Хто встигне у нього вскочити й зорієнтуватися - поїде далі. Це сказав народний депутат. Я повірила, хоч і не без частки іронії. Написала в одному з віршів: "Я до тебе маю сильний потяг. Добре, що цей потяг - не "Хюндай" ". Але тепер, коли рік минув, навіть іронізувати язик не повертається. Сталося - як було обіцяно.
З чого почати?
На роботі доводилося постійно вчитися, перекваліфіковуватися, дізнаватися нове-нове-нове. Тішило, що вдавалося допомогати багатьом людям, які того потребували (розумію, що всього не охопиш, але.). Водночас постійно поставало питання, як допомогти собі. І ось це - справжня катастрофа. Мейбі, це рік - рекордсмен із кількості нервових зривів (що їх чемно "переходжувала на ногах", без відриву від роботи й інших справ; про реальний мій стан знали одиниці).
Громадська діяльність поглинула всі вихідні й свята.
Без перебільшення, це був рік спорту. Гімнастика, гантелі, спортзала, вечірні пробіжки - що стали окремою подією, філософією, не заради "скидання ваги". Хоч за перші півроку справді зійшло 5 кг.
Уперше на моїх очах мирна екологічна акція скінчилася побоїщем і затриманнями. Друга половина року минула під знаком судової тяганини, що досі триває. Тепер я захисник. Є адвокати, а є захисники.
У моєму житті з'явився чоловік, стосунки з яким не підпадають під жодні визначення - і не треба. А прийшло це з глибин підсвідомості, архетипів, десь уже було запрограмоване.
Минулої Водохрещі у вузькому колі писали одне одному побажання на папірчиках. Їх потім заникали й забули. А коли знайшла своє і згадала...Мені усі писали як під копірку, як змовилися, одне й те саме. Аж трохи образливо ставало, що ніде немає про зростання доходів, збільшення зарплати. Чоловіка, справжнього чоловіка. Не знаю ознак справжньості, але його іноді справді так називають. Тим часом доходи мої так і не зросли.
Купувала я книжку - дослідження про жіноче тіло у традиційній культурі... Автор в автографі побажала шаленого українського кохання. Сприйняла подумки - дещо скептично. Але те, що сталося за кілька днів після цього побажання... Жодною логікою пояснити неможу й не буду. Може, кохання - ось таке, бо - українське. Остаточно "припечатала" себе - своєю ж фразою, яка, як з'ясувалося, мала ураганну енергетику й стала пророчою: "Жінка стає жінкою тоді, коли заступиться за чоловіка".
Щодо революції - то на неї чекала і не чекала водночас. Двоякі відчуття.
Втрати. Восени померла дворідна бабуся. За кілька днів до Нового року - наша кішка.
Вчилася і шліфувала вміння жити тут-і-зараз, цінувати час, волю і вільний час.
Подорожі. Вперше побувала у Межигір'ї. Загалом подорожувала мало й тільки в межах України. У Карпатах уперше побачила косулю -не зоопаркову, у дикій природі.
Багато вишивала.
Мріяла.
Молилася.
Бурхливий рік - сподобався.
Напередодні настання того року я почула, що наступний буде - як швидкісний потяг. Хто встигне у нього вскочити й зорієнтуватися - поїде далі. Це сказав народний депутат. Я повірила, хоч і не без частки іронії. Написала в одному з віршів: "Я до тебе маю сильний потяг. Добре, що цей потяг - не "Хюндай" ". Але тепер, коли рік минув, навіть іронізувати язик не повертається. Сталося - як було обіцяно.
З чого почати?
На роботі доводилося постійно вчитися, перекваліфіковуватися, дізнаватися нове-нове-нове. Тішило, що вдавалося допомогати багатьом людям, які того потребували (розумію, що всього не охопиш, але.). Водночас постійно поставало питання, як допомогти собі. І ось це - справжня катастрофа. Мейбі, це рік - рекордсмен із кількості нервових зривів (що їх чемно "переходжувала на ногах", без відриву від роботи й інших справ; про реальний мій стан знали одиниці).
Громадська діяльність поглинула всі вихідні й свята.
Без перебільшення, це був рік спорту. Гімнастика, гантелі, спортзала, вечірні пробіжки - що стали окремою подією, філософією, не заради "скидання ваги". Хоч за перші півроку справді зійшло 5 кг.
Уперше на моїх очах мирна екологічна акція скінчилася побоїщем і затриманнями. Друга половина року минула під знаком судової тяганини, що досі триває. Тепер я захисник. Є адвокати, а є захисники.
У моєму житті з'явився чоловік, стосунки з яким не підпадають під жодні визначення - і не треба. А прийшло це з глибин підсвідомості, архетипів, десь уже було запрограмоване.
Минулої Водохрещі у вузькому колі писали одне одному побажання на папірчиках. Їх потім заникали й забули. А коли знайшла своє і згадала...Мені усі писали як під копірку, як змовилися, одне й те саме. Аж трохи образливо ставало, що ніде немає про зростання доходів, збільшення зарплати. Чоловіка, справжнього чоловіка. Не знаю ознак справжньості, але його іноді справді так називають. Тим часом доходи мої так і не зросли.
Купувала я книжку - дослідження про жіноче тіло у традиційній культурі... Автор в автографі побажала шаленого українського кохання. Сприйняла подумки - дещо скептично. Але те, що сталося за кілька днів після цього побажання... Жодною логікою пояснити неможу й не буду. Може, кохання - ось таке, бо - українське. Остаточно "припечатала" себе - своєю ж фразою, яка, як з'ясувалося, мала ураганну енергетику й стала пророчою: "Жінка стає жінкою тоді, коли заступиться за чоловіка".
Щодо революції - то на неї чекала і не чекала водночас. Двоякі відчуття.
Втрати. Восени померла дворідна бабуся. За кілька днів до Нового року - наша кішка.
Вчилася і шліфувала вміння жити тут-і-зараз, цінувати час, волю і вільний час.
Подорожі. Вперше побувала у Межигір'ї. Загалом подорожувала мало й тільки в межах України. У Карпатах уперше побачила косулю -не зоопаркову, у дикій природі.
Багато вишивала.
Мріяла.
Молилася.
Бурхливий рік - сподобався.