боротьба з втомою
Так. Коротко. Давно не була "на людях". Поїхала сьогодні на акцію - за збереження Гостинного двору у Києві на Подолі. Не все сподобалося, але сподобалася - активність. Бачила знайомих, та не всіх, кого думала побачити. За кілька годин поїхала до музею Івана Гончара - на вечір пам'яті Василя Стуса, куди також радила поїхати кільком знайомим людям. Зустріла їх там. Вони мені потім всю дорогу назад дякували, що "витягла" на такий вечір.
А я тим часом багато думала, думала. Зокрема, і про того, кого люблю, подумки бажаючи йому одужання. Жалкувала, що немає функції "поділитися здоров'ям", - віддала б частинку свого деяким людям, хоч воно в мене теж не ідеальне. Вдома хотіла написати щось миле-романтичне, та мене заскочив телефонний дзвінок із робочих питань. Після кількох хвилин розмови та певного напрягу вирішили перенести все на понеділок, щоб мене, мовляв, не позбавляти вихідних. Я трохи задумалася й завантажилася. Тоді зайшла у соцремежі - може, мені хтось за день щось написав. Однак прочитала - у статусах кількох людей, із якими, щоправда, переважно майже не знайома - якийсь потік лайна. Усі погані, не такі, з усіма треба щось зробити. Лише про себе-коханих забули. Я от раніше вважала, що дуже стійка до інтернет-бруду-фігні й давно вже на більшість цих вихлюпів просто не реагую. А сьогодні, мабуть, день особливий. Відчула таку огиду...
Коротше-коротше. Закриваю соцмережі (може, тільки любому кілька слів напишу) і роблю щось гарне, пославши в-далеко(в один кінець) всяке дивне лушпиння.
А я тим часом багато думала, думала. Зокрема, і про того, кого люблю, подумки бажаючи йому одужання. Жалкувала, що немає функції "поділитися здоров'ям", - віддала б частинку свого деяким людям, хоч воно в мене теж не ідеальне. Вдома хотіла написати щось миле-романтичне, та мене заскочив телефонний дзвінок із робочих питань. Після кількох хвилин розмови та певного напрягу вирішили перенести все на понеділок, щоб мене, мовляв, не позбавляти вихідних. Я трохи задумалася й завантажилася. Тоді зайшла у соцремежі - може, мені хтось за день щось написав. Однак прочитала - у статусах кількох людей, із якими, щоправда, переважно майже не знайома - якийсь потік лайна. Усі погані, не такі, з усіма треба щось зробити. Лише про себе-коханих забули. Я от раніше вважала, що дуже стійка до інтернет-бруду-фігні й давно вже на більшість цих вихлюпів просто не реагую. А сьогодні, мабуть, день особливий. Відчула таку огиду...
Коротше-коротше. Закриваю соцмережі (може, тільки любому кілька слів напишу) і роблю щось гарне, пославши в-далеко(в один кінець) всяке дивне лушпиння.