баламутство
З чого почати? Багато роботи та інших справ, навчаю, передаю досвід, і мені це подобається. Іноді відчувається знесилення (більше моральне), але потім воно зникає. Також цього тижня вислухала тираду з теми:"ти не думаєш виходити заміж, що ти собі думаєш, як так можна, чого ти кинула напризволяще Україну, чого марнуєш генофонд, ти шо, хочеш своїх батьків за вітром пустити......". Я думаю, що дуже скоро почну за таке розстрілювати на місці. А поки що скажу: хто захоче раптом зі мною про щось таке поговорити - киньте в мене кам'яною сльозою, хай вона зрекошетить об моє змучене, скривавлене серце, повернеться вам у голову, і тоді йдіть на всі чотири сторони, я на вас у такому стані навіть ображатися не буду.
......
А тепер - те, чого давненько не було. Романтика.
Сьогодні несподівано був день приємних несподіванок. Не про всі з них поки що напишу. Про деякі.
Власне, день якось плавно почався з минулого вечора. Читала, вишивала, світло думала, морально відпочивала до першої ночі, тоді заснула. Наснився він. Може, думав про мене. Якісь незрозумілі приміщення, навколо незрозуміло що. А тут - він. І бере мене за руку, і так якось сильно і надійно стискає. Ми вдвох мовчки кудись ідемо. Міцно тримаючись за руки. Абсолютно нічого не розумію. Але мені подобається.
Пізнього ранку він перетелефонував, дещо уточнив. Побачилися. Офіційно. Проте надзвичайно тепло. Страшенно хотілося бути гарною і спокійно-впевнено-веселою. Вдалося.
І треба ж було перетнутися з колишнім (який, звісно ж, був не сам). Моя присутність стала не зовсім очікуваною, декому, відчула, одна моя поява підпсувала найстрій. Ну що ж. Мене ж із рівноваги вивести не могло ніщо. Додому бігла під снігом із відчуттям внутрішнього тепла і радості. З думкою, що я - Homo feriens. З іще-не-розвіяним відчуттям міцних дружніх обіймів на прощання.
А вдома була тривала телефонна розмова вже з іншою людиною, з інших питань, про інших людей та інші обставини. Але це теж мене потішило. Подумала про людей-легенд, героїв, які спочатку ніби далеко...якісь недосяжні...а тоді - зовсім близько, ближче, ніж будь-коли здавалося...і так дивно...І ще...Останній місяць багато розмірковую про одне. Теж у цьому контексті. Як у житті, буває, все змінюється. За 5-7 років. Колись такого навіть уявити собі не могла. Якби тоді мені сказали - не знаю, чи повірила б..Аж до того, що з деякими людьми майже міняєшся місцями...І обставини змінюються так, що ставлять усе з ніг на голову - й не один раз!..Неймовірний "атракціон".
...Ок. Сподіваюся, хоч хтось усе це до кінця прочитав. І добре, якщо з цього бодай що-небудь зрозуміли.
......
А тепер - те, чого давненько не було. Романтика.
Сьогодні несподівано був день приємних несподіванок. Не про всі з них поки що напишу. Про деякі.
Власне, день якось плавно почався з минулого вечора. Читала, вишивала, світло думала, морально відпочивала до першої ночі, тоді заснула. Наснився він. Може, думав про мене. Якісь незрозумілі приміщення, навколо незрозуміло що. А тут - він. І бере мене за руку, і так якось сильно і надійно стискає. Ми вдвох мовчки кудись ідемо. Міцно тримаючись за руки. Абсолютно нічого не розумію. Але мені подобається.
Пізнього ранку він перетелефонував, дещо уточнив. Побачилися. Офіційно. Проте надзвичайно тепло. Страшенно хотілося бути гарною і спокійно-впевнено-веселою. Вдалося.
І треба ж було перетнутися з колишнім (який, звісно ж, був не сам). Моя присутність стала не зовсім очікуваною, декому, відчула, одна моя поява підпсувала найстрій. Ну що ж. Мене ж із рівноваги вивести не могло ніщо. Додому бігла під снігом із відчуттям внутрішнього тепла і радості. З думкою, що я - Homo feriens. З іще-не-розвіяним відчуттям міцних дружніх обіймів на прощання.
А вдома була тривала телефонна розмова вже з іншою людиною, з інших питань, про інших людей та інші обставини. Але це теж мене потішило. Подумала про людей-легенд, героїв, які спочатку ніби далеко...якісь недосяжні...а тоді - зовсім близько, ближче, ніж будь-коли здавалося...і так дивно...І ще...Останній місяць багато розмірковую про одне. Теж у цьому контексті. Як у житті, буває, все змінюється. За 5-7 років. Колись такого навіть уявити собі не могла. Якби тоді мені сказали - не знаю, чи повірила б..Аж до того, що з деякими людьми майже міняєшся місцями...І обставини змінюються так, що ставлять усе з ніг на голову - й не один раз!..Неймовірний "атракціон".
...Ок. Сподіваюся, хоч хтось усе це до кінця прочитав. І добре, якщо з цього бодай що-небудь зрозуміли.