Ми працювали разом
Ми працювали разом. Нетривалий час, кілька місяців. Один офіс, хоч і різні проекти. Але все у єдиній системі. Вона приходила по мовні консультації. Ще ми ходили разом на каву.
Говорили про різне. У мене склалося враження, що робота для неї - усе ж не головне. Важливе, та не головне. Вона любила (і любить, напевне) шикарні речі. Її хлопець міг її таким побалувати. Фігура шикарна, і щось таке у характері. Від таких не йдуть. Багато розповідала про різні там духовні практики. Говорила, що у стосунках воно так: що більше віддаєш, то більше потім до тебе повертається, а ти потім хочеш віддати ще більше. Я мала тоді період дуже активної віддачі. Без будь-яких сподівань одержати хоч щось натомість. Хоч сказати, що ніякого "бумеранга" мені не надійшло, було б гріх.
Ще вона казала про різні передчуття про людей, які, мовляв, справджуються. Про себе саму вона передчувала, що ось цього року народить дитину. Про мене їй здалося, що я цього року Божого маю вийти заміж. Я ще посміхнулася, що цікава версія. Вона спитала, чи є вже претендент, а я швидко згорнула розмову, перевівши її на іншу колію.
Одного дня я йшла безсніжною, зимною і зимовою вулицею. Раптом мені чомусь захотілося, щоб хтось подарував мені квіти. Я навіть уявила, як вони стояли б у мене біля робочого місця. А хтось запитав би :"Від кого?" І згадався епізод з одного фільму. Там одній учасниці танцювального гурту щодня приходили квіти з записками. Щоразу - від іншого шанувальника. А потім випадково стало відомо, що то вона сама замовляє собі квіти з записками "від чоловіків". Звісно, нікому я про свої думки не розповіла.
Наступного ж дня вона прийшла до мене. З квіткою. Вирішила подарувати. Просто так. І ця квітка довго-довго стояла у вазі на підвіконні. Від кого - ніхто не спитав. А мені після того випадку стало трохи "не по собі".
А далі...Далі вона пішла з роботи. Кардинально-прекардинально змінила сферу діяльності. І ми вже не спілкувалися. Іноді хочеться написати їй на електронну пошту. Але мене завжди щось зупиняє.
Говорили про різне. У мене склалося враження, що робота для неї - усе ж не головне. Важливе, та не головне. Вона любила (і любить, напевне) шикарні речі. Її хлопець міг її таким побалувати. Фігура шикарна, і щось таке у характері. Від таких не йдуть. Багато розповідала про різні там духовні практики. Говорила, що у стосунках воно так: що більше віддаєш, то більше потім до тебе повертається, а ти потім хочеш віддати ще більше. Я мала тоді період дуже активної віддачі. Без будь-яких сподівань одержати хоч щось натомість. Хоч сказати, що ніякого "бумеранга" мені не надійшло, було б гріх.
Ще вона казала про різні передчуття про людей, які, мовляв, справджуються. Про себе саму вона передчувала, що ось цього року народить дитину. Про мене їй здалося, що я цього року Божого маю вийти заміж. Я ще посміхнулася, що цікава версія. Вона спитала, чи є вже претендент, а я швидко згорнула розмову, перевівши її на іншу колію.
Одного дня я йшла безсніжною, зимною і зимовою вулицею. Раптом мені чомусь захотілося, щоб хтось подарував мені квіти. Я навіть уявила, як вони стояли б у мене біля робочого місця. А хтось запитав би :"Від кого?" І згадався епізод з одного фільму. Там одній учасниці танцювального гурту щодня приходили квіти з записками. Щоразу - від іншого шанувальника. А потім випадково стало відомо, що то вона сама замовляє собі квіти з записками "від чоловіків". Звісно, нікому я про свої думки не розповіла.
Наступного ж дня вона прийшла до мене. З квіткою. Вирішила подарувати. Просто так. І ця квітка довго-довго стояла у вазі на підвіконні. Від кого - ніхто не спитав. А мені після того випадку стало трохи "не по собі".
А далі...Далі вона пішла з роботи. Кардинально-прекардинально змінила сферу діяльності. І ми вже не спілкувалися. Іноді хочеться написати їй на електронну пошту. Але мене завжди щось зупиняє.