Посередині церкви стояв козел...
Є у мене старенька двоюрідна бабуся Марія. Пише мені звичайні, не електронні листи, надсилає листівочки.Багато у житті бачила й пережила.Дитинство та юність її минули на Київщині, потім жила на Волині, далі переїхала на Тернопільщину, де живе й досі.Я попросила її надсилати мені якісь цікаві спогади.Вона надіслала вже чимало. Побутові деталі на тлі історичних подій.Бувають просто унікальні речі.Ще й такий стиль написання...Тепер так уже ніхто не напише.
Подаю один із її листів, із певними скороченнями та зі збереженням стилістики.Про святкування приходу Нового, 1937 року...(До речі,за кілька днів цей спогад мають надрукувати в одному місцевому виданні). З приходом колгоспу у 1932-33 роках відбулись на селі великі зміни, відбувалось все це з великим тертям та помилками влади у ставленні до селян. Люди вірили у Бога, а держава почала закривати церкви, боротись з релігією. У с. Зазим'ї церкву закрили і зробили комору для зберігання пашні, у с. Пухівка у церкві був спортивний зал, де відбувались уроки фізкультури, посередині церкви стояв козел через якого ми стрибали, попід стінами шведські лави, шведські стінки, де ми ставали на голові, а ноги були вгорі.
Церкви закрили, люди традиційно відмічали новий рік 14-го січня і свято Різдва Христового. До 1937 року вчитель говорив кожного дня, що релігія є опіум для народу, що свята це пережитки капіталізму. У 1936 році, ми учні 6 "б" класу на свято 1 травня біля пам*ятника вступали у піонери, а в комсомольську організацію не примушували і комсомолкою я не була, не знаю, хто був комсомольцем із моїх однокласників, чи ні?
Перед Новим Роком 1937-м, я була в 7-му класі, нам у грудні 1936 року сказали, що новий рік будем святкувати 1 січня і що у школі буде ялинка. Грошей на іграшки не було і кожний клас виготовляв сам: з вати, соломи, паперу, розкрашували і здавали на ялинку, яка стояла у коридорі біля вчительської.
Ми бігали біля школи, заглядали у вікна і нарешті новий рік прийшов, ми дістали по 100 г цукерок (горошку) і директор школи Шкваро Яків сказав:"Найкраші учні зазимської школи по 1 особі від класу, поїдуть на новорічну ялинку у Київ, у палац піонерів". Я вчилась найкраще в 7"б" класі, була головою класу, тому і мені сказали готуватись.
Перед поїздкою нас готували вчителі в школі:"Не забувайте, що авторитет с.Зазим'я, школи, колгоспу залежить від вас, тому вести себе гідно, розумно відповідати, співати, коли до нас будуть звертатися керівники уряду". Нам ставили запитання і ми відповідали, нас вчителі виправляли і говорили як потрібно відповідати і накінець вивчили пісню, яку ми мали заспівати у Києві, коли з'являться керівники влади:
На ланах колгоспних
Ми були не гості,
Кожну зернину в полі берегли
Приспів: Із батьками поруч
Стали їм на поміч,
Ми пісню свою
Гартували в бою
І несемо її, як прапор.
Про нашу роботу
Складаєм тобі,
Товаришу Постишев, рапорт.
Вдома йшла підготовка в свою чергу, валянки були старі, то пошили більші, щоб не відморозила ніг, бо тоді морози були великі, до 30 о, снігу багато, а їхати в Київ лісом (...) Виникла суперечка в що вдягти у мамин кожух чи у татів полушубок і підкінець рішили у татів полушубок, бо у кожусі можу заплутатись і впасти.
Коли підготовка відбулась і настав день поїздки, голова к-пу Мілевський (робітник-комуніст, з Арсеналу Києва) дав виїзні коні, свої сани (2-є), їздових, нас 2 дівчини й 4 хлопців, 2 вчителі о 2 годині ночі зібрались у школі, всілись в сани й поїхали до Києва святкувать Ялинку.Доїхали до фінікульора, стали в шеренгу по одному, вчитель один був першим у шерензі, а другий замикав шеренгу і ми помалу вгору крокували до вул.Хрещатик, бо палац піонерів знаходився в кінці вулиці з лівої сторони.
Коли зайшли до палацу, то нас спочатку роздягли, скинули галоші з валянок, а потім знову стали у шеренгу і нас завели до великого залу, під стінкою поставили, ми не бачили електрики і кольорових лампочок, то порозкривали роти і дивились, як безліч прикрашених ялинок обертались, світло у лампочках блимало, ми всім цим були заворожені, я вже й забула, де я, таке велике враження зробило все це, що якби довелось співати чи відповідати, то в мене вже в голові було пусто.На щастя, все відбулось на нашу користь.
У залі споруджена була сцена, по ній бігав дід Мороз і керував святом. Виступали учні й артисти м. Києва, а ми і інші учні сільських шкіл, стояли біля стінок і дивилися, розкривши роти.
Після художньої частини до зали зайшов Постишев (середнього росту, худощавий і мені здається, що він був конопатий (після віспи)), на ньому була вишита сорочка, а комір був стоячий, як у Галичан, а ми носили з відкладними комірами. Наша школа приїхала першою, тому він підійшов до нас перших."У колгоспі допомагаєте батькам?"- запитав нас, пересувався по нашій шерензі, брав кожного за плечі й ставив все нові й нові запитання: вчитесь як? Як поводитесь?Чи допомагаєте бабам і дідам вдома? Всі учні дружно відповідали: допомагаєм,вчимось дуже добре, пишаємось своїм колгоспом. Постишев був І секретар ЦК України.Коли обійшов учнів всіх шкіл, присутніх тут і вийшов з зали, тоді дід Мороз підійшов до великої купи подарунків і вручив кожному з нас. У подарунку були: лимони, мандарини, пряники, шоколадні цукерки, все це було у голубих паперових мішечках, перев*язаних розовими стрічками, дов.1-1,5 см. Вага подарунка була - 2 кг. Сіли на сани й поїхали додому. Через кілька місяців керівництво України розстріляли, а свято ялинки залишилось".
Подаю один із її листів, із певними скороченнями та зі збереженням стилістики.Про святкування приходу Нового, 1937 року...(До речі,за кілька днів цей спогад мають надрукувати в одному місцевому виданні). З приходом колгоспу у 1932-33 роках відбулись на селі великі зміни, відбувалось все це з великим тертям та помилками влади у ставленні до селян. Люди вірили у Бога, а держава почала закривати церкви, боротись з релігією. У с. Зазим'ї церкву закрили і зробили комору для зберігання пашні, у с. Пухівка у церкві був спортивний зал, де відбувались уроки фізкультури, посередині церкви стояв козел через якого ми стрибали, попід стінами шведські лави, шведські стінки, де ми ставали на голові, а ноги були вгорі.
Церкви закрили, люди традиційно відмічали новий рік 14-го січня і свято Різдва Христового. До 1937 року вчитель говорив кожного дня, що релігія є опіум для народу, що свята це пережитки капіталізму. У 1936 році, ми учні 6 "б" класу на свято 1 травня біля пам*ятника вступали у піонери, а в комсомольську організацію не примушували і комсомолкою я не була, не знаю, хто був комсомольцем із моїх однокласників, чи ні?
Перед Новим Роком 1937-м, я була в 7-му класі, нам у грудні 1936 року сказали, що новий рік будем святкувати 1 січня і що у школі буде ялинка. Грошей на іграшки не було і кожний клас виготовляв сам: з вати, соломи, паперу, розкрашували і здавали на ялинку, яка стояла у коридорі біля вчительської.
Ми бігали біля школи, заглядали у вікна і нарешті новий рік прийшов, ми дістали по 100 г цукерок (горошку) і директор школи Шкваро Яків сказав:"Найкраші учні зазимської школи по 1 особі від класу, поїдуть на новорічну ялинку у Київ, у палац піонерів". Я вчилась найкраще в 7"б" класі, була головою класу, тому і мені сказали готуватись.
Перед поїздкою нас готували вчителі в школі:"Не забувайте, що авторитет с.Зазим'я, школи, колгоспу залежить від вас, тому вести себе гідно, розумно відповідати, співати, коли до нас будуть звертатися керівники уряду". Нам ставили запитання і ми відповідали, нас вчителі виправляли і говорили як потрібно відповідати і накінець вивчили пісню, яку ми мали заспівати у Києві, коли з'являться керівники влади:
На ланах колгоспних
Ми були не гості,
Кожну зернину в полі берегли
Приспів: Із батьками поруч
Стали їм на поміч,
Ми пісню свою
Гартували в бою
І несемо її, як прапор.
Про нашу роботу
Складаєм тобі,
Товаришу Постишев, рапорт.
Вдома йшла підготовка в свою чергу, валянки були старі, то пошили більші, щоб не відморозила ніг, бо тоді морози були великі, до 30 о, снігу багато, а їхати в Київ лісом (...) Виникла суперечка в що вдягти у мамин кожух чи у татів полушубок і підкінець рішили у татів полушубок, бо у кожусі можу заплутатись і впасти.
Коли підготовка відбулась і настав день поїздки, голова к-пу Мілевський (робітник-комуніст, з Арсеналу Києва) дав виїзні коні, свої сани (2-є), їздових, нас 2 дівчини й 4 хлопців, 2 вчителі о 2 годині ночі зібрались у школі, всілись в сани й поїхали до Києва святкувать Ялинку.Доїхали до фінікульора, стали в шеренгу по одному, вчитель один був першим у шерензі, а другий замикав шеренгу і ми помалу вгору крокували до вул.Хрещатик, бо палац піонерів знаходився в кінці вулиці з лівої сторони.
Коли зайшли до палацу, то нас спочатку роздягли, скинули галоші з валянок, а потім знову стали у шеренгу і нас завели до великого залу, під стінкою поставили, ми не бачили електрики і кольорових лампочок, то порозкривали роти і дивились, як безліч прикрашених ялинок обертались, світло у лампочках блимало, ми всім цим були заворожені, я вже й забула, де я, таке велике враження зробило все це, що якби довелось співати чи відповідати, то в мене вже в голові було пусто.На щастя, все відбулось на нашу користь.
У залі споруджена була сцена, по ній бігав дід Мороз і керував святом. Виступали учні й артисти м. Києва, а ми і інші учні сільських шкіл, стояли біля стінок і дивилися, розкривши роти.
Після художньої частини до зали зайшов Постишев (середнього росту, худощавий і мені здається, що він був конопатий (після віспи)), на ньому була вишита сорочка, а комір був стоячий, як у Галичан, а ми носили з відкладними комірами. Наша школа приїхала першою, тому він підійшов до нас перших."У колгоспі допомагаєте батькам?"- запитав нас, пересувався по нашій шерензі, брав кожного за плечі й ставив все нові й нові запитання: вчитесь як? Як поводитесь?Чи допомагаєте бабам і дідам вдома? Всі учні дружно відповідали: допомагаєм,вчимось дуже добре, пишаємось своїм колгоспом. Постишев був І секретар ЦК України.Коли обійшов учнів всіх шкіл, присутніх тут і вийшов з зали, тоді дід Мороз підійшов до великої купи подарунків і вручив кожному з нас. У подарунку були: лимони, мандарини, пряники, шоколадні цукерки, все це було у голубих паперових мішечках, перев*язаних розовими стрічками, дов.1-1,5 см. Вага подарунка була - 2 кг. Сіли на сани й поїхали додому. Через кілька місяців керівництво України розстріляли, а свято ялинки залишилось".