Три потоки місячного світла

[vzahalinijak]

Юність наша, гостра і густа,
як шипшина, і, немов гніздо,
тепла, незахищена, висока!..

Що в піснях палило нам уста?
Чим хилило наші лиця до
темного студеного потоку?

Як дощі ми йшли вночі, а ти
бачив так: "Три місяці зійдуть
над горою - ще цієї ночі".

Двоє нас було, а з темноти,
з глибу, крізь осінню каламуть
третій голос проростав - жіночий.

Світанковий дощ, вологі сни...
На горі, що вже зникала, цвів
вогник і густішав запах житла.

І спливали з каменя й сосни -
так повільно, нібито з віків -
три потоки місячного світла.

Ігор Римарук