Спокійний відгук
Уночі дочитала "Записки українського самашедшего" Ліни Костенко. На прочитання роману пішов тиждень. Незважаючи на залякування про нечитабельність, "заковтувалося" дуже легко. Думала, що дочитаю потім, коли дивлюся:непомітно - до завершення вже тільки три сторінки; не залишати ж.
Є у тексті зловживання повторами. Такі рефрени втрачають будь-яке навантаження. Та запам'ятали ж, досить. Від втоквкмачування (як нудний лектор на лекції) ефект не покращиться. Про історію і бром, про голову та інше. Дещо зіпсувало читання й те, що про деякі повороти сюжету вже чула від інших. Тому ставало не так цікаво. Зникав ефект несподіванки.
Про закиди щодо того, яким має бути програміст (він - головний герой роману). Мовляв, вони насправді сухі, не такі сентиментальні, газет не читають, постійно в роботі. Що тут сказати? Скільки людей - стільки й типів сприйняття світу (знаю, банальна фраза).Знаю таких емо-чоловіків, навіть "емо"-програмістів. Щодо суто технічних ляпів у тексті, неточності "програмістських" термінів - так, є таке. Але й помітніші вони людям, які в цьому більше шарять. "Пересічний" читач не надто заморочиться. Чи навіть не зауважить. Та головне навіть не в усіх цих деталях.
Роман - це мікс подій. Багато хто не зрозумів, навіть прочитавши, а для чого ж це було написано. Я, чесно сказати, теж. Поки що загрузла. Вкотре замислитися про те, що вже минуло? Щоб живі нарешті почали діяти? Мабуть, висновок буде в кожного свій. Він може бути навіть такий: "У письмениці маразм". Теж нічого. Головне, щоб не було дебільної позиції: "Не читав, але засуджую". Твір не геніальний. Але що сказати про автора-початківця, який досі не писав прозу?:) Зрештою, я до цього всього ставлюся спокійно. Твір є, попит є. Хоча більше не на сам твір, а на "повернення" після мовчання. До того ж, усе більше впевнююся у думці, що скандал навколо цього всього роздумухали штучно, для привернення ще більшої уваги. Теж нормально.
Ще чула ось яку думку. Твір цей, мовляв, не роман. Бо надто короткий відрізок часу описаний. І замало сюжетних ліній. Певною мірою я згодна. І ще. Про те, чому "ось так" вийшло. Є думка, що мовчання не те що шкідливе, а згубне для будь-якого автора. Не тому, що втрачаються навички писання чи ще щось. Стається значно страшніше: розрив контакту з публікою, зникає енергообмін з нею.
Отже, треба налагоджувати контакт.
Є у тексті зловживання повторами. Такі рефрени втрачають будь-яке навантаження. Та запам'ятали ж, досить. Від втоквкмачування (як нудний лектор на лекції) ефект не покращиться. Про історію і бром, про голову та інше. Дещо зіпсувало читання й те, що про деякі повороти сюжету вже чула від інших. Тому ставало не так цікаво. Зникав ефект несподіванки.
Про закиди щодо того, яким має бути програміст (він - головний герой роману). Мовляв, вони насправді сухі, не такі сентиментальні, газет не читають, постійно в роботі. Що тут сказати? Скільки людей - стільки й типів сприйняття світу (знаю, банальна фраза).Знаю таких емо-чоловіків, навіть "емо"-програмістів. Щодо суто технічних ляпів у тексті, неточності "програмістських" термінів - так, є таке. Але й помітніші вони людям, які в цьому більше шарять. "Пересічний" читач не надто заморочиться. Чи навіть не зауважить. Та головне навіть не в усіх цих деталях.
Роман - це мікс подій. Багато хто не зрозумів, навіть прочитавши, а для чого ж це було написано. Я, чесно сказати, теж. Поки що загрузла. Вкотре замислитися про те, що вже минуло? Щоб живі нарешті почали діяти? Мабуть, висновок буде в кожного свій. Він може бути навіть такий: "У письмениці маразм". Теж нічого. Головне, щоб не було дебільної позиції: "Не читав, але засуджую". Твір не геніальний. Але що сказати про автора-початківця, який досі не писав прозу?:) Зрештою, я до цього всього ставлюся спокійно. Твір є, попит є. Хоча більше не на сам твір, а на "повернення" після мовчання. До того ж, усе більше впевнююся у думці, що скандал навколо цього всього роздумухали штучно, для привернення ще більшої уваги. Теж нормально.
Ще чула ось яку думку. Твір цей, мовляв, не роман. Бо надто короткий відрізок часу описаний. І замало сюжетних ліній. Певною мірою я згодна. І ще. Про те, чому "ось так" вийшло. Є думка, що мовчання не те що шкідливе, а згубне для будь-якого автора. Не тому, що втрачаються навички писання чи ще щось. Стається значно страшніше: розрив контакту з публікою, зникає енергообмін з нею.
Отже, треба налагоджувати контакт.