Belarus freedom!
Вже немало часу пройшло від поїздки у Мінськ, але задоволення і спогади лишились :)
У день перед поїздкою я встала в четвертій ранку, аби подавати документи в Чеське посольство (документи подали, і вже маю свіженьку візу в паспорті :-Р ). Повернувшись додому я не лягла спати, а почала прибирати у кімнаті, тож, коли вже час був збиратись на вокзал, я була неймовірно втомлена і думала "ну і нехай не встигну на поїзд, зате посплю вдома". На щастя я встигла, загрузилась у вагон і вже зранку була у Мінську.
Вилізла я з потягу на Чагуначном вакзале, обміняла долари на білоруські рублі і зустрілась зі своїм сеструном.
І пішли ми гуляти туманним вранішнім містом.
Мінськ, який я побачила, - це велосипедні доріжки навколо річки Свіслочь, світлофори-тетріс, милі будинки поруч з жахливою радянською архітектурою, майже порожні тихі вулички, качки, що ходять по асфальту разом з голубами, чистий вокзал, де можна в касі розплатитись пластиковою карткою за квиток, майже повна відсутність реклами, чисті вулички і дуже мало закладів, які заманюють витратити купу грошей. На дорогах автомобілей напевно в сто разів менше ніж у Києві, а дорогу можна переходити лише у відведених місцях інакше світить штраф.
Весь минулий рік Білорусь для мене існувала у вигляді гостинців. Тому я зайшла в супермаркет подивитись, чи повна моя колекція слодичів. З цікавого було знайдено плавлений сир і згущене молоко у тюбиках, картоплю, що продавалась в супермаркеті серед рибних консервів уже варена, і закопчені курячі яйця. Спробувати не ризикнула :) Зате в рамках гастрономічного туризму Білоруссю я скуштувала глазурований надзвичайно смачний сирок, дуже смачненні чіпси і купу такого-собі шоколаду. Білоруський шоколад не можна назвати смачним, тому в магазинах дуже багато цукерок українських та російських виробників.
Сирок, що підтверджує усі стереотипи про бульбашів і їх любов до картоплі.
В кожній розповіді має бути якийсь висновок, чи то просто заключна частина. Але, блін, вже чверть на другу ночі, і мені нічого не лізе в голову. Буду сподіватись, що це знак того, що моя білоруська історія ще не скінчилась :)