Dec 18, 2010 13:03
Звуки, барви, емоції. Вони змінюються як в калейдоскопі. Чорний, червоний, жовтий і знов білий. І ти крутишся разом з ними, то догори ногами, то знов стоїш. То кричиш від захоплення, то від страху, як на американських горках. Ковтаєш різнокольорові клаптики і вони розчиняються в тобі, ніби їх і не було.
Цілий світ з різнокольорових барв, якого немає ніде, крім твоєї голови.
Він відкриває в тобі нові грані, змушує мислити і відчувати. Та його не існує. І ти це прекрасно знаєш. Та хіба це привід з нього виходити? Хіба бувають безглузді ігри? Або ж якщо так, то чи є взагалі щось небезглузде?
Можна кружляти по калейдоскопу з кимось разом, уявляти, що він бачить те ж саме,що й ти, ділитися своїми ілюзіями і почуттями. І це теж ілюзія. І нічим не гірша з інші. Ти знаєш, що в кожного свій калейдоскоп, в кожного своя шизофренія.
Сон тим і прекрасний, що він індивідуальний і лише для тебе.
Для тебе це калейдоскоп, це цілий світ, а інші бачать лише коробочку і не розуміють. І поки ти всередині, поки не пройшов весь атракціон, не продивився сон до кінця, ти не зможеш пояснити оточуючим, що відбувається. Якщо ти скажеш, шо калейдоскоп червоний, це буде не так, оскільки поки ти це будеш говорити - все зміниться з ніг на голову і буде зовсім інший узор. Того краще мовчати. Це лише твій сон.
Вийдеш - зможеш описати його зрозумілими словами, може когось це надихне, він відчує хоч краплю твоїх кольорових частинок і домалює їх до свого калейдоскопу. Але суть твого сну все одно залишиться лише твоєю.
реальність,
думки,
let sacred be sacred,
метафори