Про дітей
Я думаю про своє майбутнє. Як я хочу жити? Чи хочу дітей? Своїх чи прийомних? В мені говорить багато внутрінніх голосів з цього приводу. Не можу зрозуміти, що саме за ними стоїть.
Чи бажання мати дітей навязано соціумом? Просто тому, що всі народжують, і від мене цього чекають? Це входить в пакет програми "щасливого життя"? якщо в тебе цього нема, ти вже не вписуєшся в рамки? І часіки тікають. Чи це егоїзм? мати свою кровиночку, продовження свого роду? А що такого особливого в моєму роді?..
Чи небажання мати своїх дітей повязано в першу чергу з внутрішнім страхом народжувати і негативними установками і зажимами?
Чи бажання усиновлювати повязано з бажанням бути "благородним альтруїстом", яке йде не зсередини а теж навязане соціумом, але "альтернативним" соціумом? Чи це почуття провини, що я не маю права народжувати своїх дітей, коли стільки нещасних сиріт у світі. Чи це здоровий глузд? Чого мучитися, терпіти біль, мати ризик народження дитини інвалідом, коли можна зробити все простіше?..
Чи може я можу бути щасливою, не маючи ні своїх ні прийомних дітей? Але працюючи з дітьми. Як Мати Тереза-Мері Поппінс? Так буде більше ресурсів для цього.
Чи зможу я бути мамою чужим дітям, не відчувши як це бути біологічною мамою?..
І чи це не інструменталізація дитини, чи це достойцна мотивація народжувати задля власного "духовного розвитку"? І якою має бути мотивація взагалі?