Подорож Німеччиною
Вже вкотре розумію, що оптимальна довжина поїздки для мене це тиждень. До цього часу я насолоджуюсь новизною, а після цього мені вже хочеться додому.
А ще, що один день в одному місті і знову наступне - це замало. Треба хоча б пару днів пожити в ньому, щоб відчути його зсередини.
А ще добре було б пару годинок посидіти і помалювати в кожному місті. Мені цього не вистачало. Не вистачало фіксації, закарбування своїх вражень. Знову ж та сама диспропорція input/output. Фотографії звісно добре, але недостатньо. Хочеться чогось індивідуальнішого.
Щодо інших ообливостей цієї поїздки.
Поїздка з дитиною - це значить лягати рано спати і рано вставати, їздити на ліфтах і уникати сходів. Це значить підлаштовувати графік під сон і голод дитини. Це значить не сходити подивитися на вечірню підсвітку фонтанів, не сходити погуляти природою, милуючись на захід сонця (хоча я швиденько і зганяла на природу, але ж дитина-то не моя :Р) і звісно не ходити по музеям, хоча то не велика біда.
Ну звісно це все компенсується поглядом дитини, в очах якої - весь всесвіт, і хочеться хоч краєчком ока глянути на світ її очима. І хочеться бачити диво у всьому, і посміхатися як дитина, експериментувати зі своїм тілом і зі своїм голосом. Робити йогу-розтяжки, брати в рот великий палець ноги, і видавати забавні звуки. Хехе. Все це доступне і нам дорослим. Ну і саме відчуття малята на руках - непередаваєме. І дивно, що я лише тепер побачила, як виглядають маленькі діти. А саме - вони нагадують мені ляльок-пупсів. Так само як м'ята нагадує смак жуйки. Тобто все навпаки, світ з'їхав з глузду
А тепер по трошку, що запам'яталось з поїздки. В хронологічному порядку.
Ессен
Ночувала у І. і Т. Дивним було, що Т. такий імпульсивний, що І. його постійно згладжувала і заспокоювала. Поговорили про релігію, почитали Євангеліє од Єссеїв. Турал поспорив трохи з Мартою про релігію в ФБ, завдяки І. все мирно закінчилось. Незвично мені бачити її в цій ролі.
Кьольн
Ночували у Дж., мило потеревенили з дівчатами. Коли Дж. згадувала про свою Freundin, я звісно запідозрювала, що це слово вживається не в значенні подруги, а потім виявилось, що я була права, вона дійсно лесбіянка. Дивне таке відчуття, я до сих пір внутрішньо не можу прийняти і зрозуміти, що такі люди бувають. По місту походили хаотично, поблукуючи по маршруту на карті. Це місто раніше бачили і М. і я, так що то не так страшно, але все одно трохи шкода.
Бад Оенхаузен
Ніколи не чула такого міста раніше. А воно виявляється гарне і в ньому є визначні пам'ятки. Наприклад здоровенний такий памятник кайзеру Вільгельму в лісі. І річка там тече велика, назву котрої я не чула - Везер. Ага, а ще я буду вчителькою географії в Німеччині. Ночували у А., російської німки. Взагалі я впродовж цієї поїздки познайомилась з російськими німцями зсередини. Тут вони росіяни, а в Росії були німцями. На грані. Переселенці- імігранти, які переїхали хоч і на свою історичну батьківщину, та все ж уже чужу. Ех заздрю таким як А., котрі хоч і говорять з акцентом і з помилками, та говорять так, що їх не зупиниш і ніяких комплексів.
Гамбург
Ночували знов ж таки в російської німки С. Точніше вона з Киргизстану, але вважає себе руською, бо Союз - її батьківщина. В контексті неї узнала нове слово на німецькій forsch. Словник його щось не дуже гарно перекладає, але мені його пояснювали як прямий і грубий. Ну от було цікаво послухати людину, яка про всіх відзивається в грубих словах. Навіть говорячи зі мною, вона вживала слово хохли, хохляцька мова і бандеровці, маючи на увазі не конкретних особо отлічівшихся а просто весь народ в цілому, і навіть не в політичному контексті. А Гамбург гарне місто. Звісно як і очікувалось багато кораблів і індустрії. Але поряд з цим гарні старі будівлі. А ще булоо несподівано, що в місті багато каналів, більше ніж у Венеції.
Любек
Жили в молодої пари з дитиною півторарічною. Вона працює ерготерапевтом (терапія заняттям, для дітей частіше за все іграми), що мені теж цікаво бо повязано напряму з арт-терапією. Поговорили. Дуже милі такі вони, приємна енергетика. Вдома в них не стерильний порядок, а творчий безлад, багато природніх матеріалів. Квартира в них в житловому проекті в приватному секторі. Сад-город спільний з сусідами, це значить, що вони багато спілкуються і для цього цей проект і задумувався. Щоб стати великою родиною з представниками різних поколінь. Любек виявляється знаменитий своїм марципаном, який я на жаль не люблю. Ще раз спробувала, не пішло. Що ж у ньому не так як у штоленновсьому не пойму? чи алкоголь може? І взагалі гарне таке затишне місто, залишило приємні спогади.
Лінстоу
Тут колись М. працювала аніматором. Розважала дітей. Ми зайшли до теперішніх аніматорів і вона їм навіть показала пару фокусів, що можна з дітьми робити. А взагалі дорого там жити. Я б там не зупинялась звісно якби не М., але вона так хотіла, що й за мене оплатила. Цей час прийшовся на кризу одного тижня, і я багато плакала, бідна М. Звісно воно добре пару деньків без людішек-каучсьорферів. Але таких грошей воно не варте. Мене вражає, що там весь час хтось є в цьому готелі. Хоча це місто незнаходиться ні на морі, ні на озері і взагалі далеко від великих міст. А біля готелю живуть в хатинках лише працівники готелю. Дивно-дивно. За ці ж гроші можна в якомусь гарнішому місті відпочити.
Берлін
Тато за пару тижнів до моєї поїздки написав своїм друзям з Берліну, що я там буду в кінці квітня, без подальшої конкретики і пропозицій. Вони на це не відповіли. До останнього думала - писати чи не писати їм. І коли я вже була в Берліні таки написала, і це було правильним рішенням. Вони як раз знайшли час для мене. Така собі розвіртуалізація тих, кого все життя знала заочно, бачила на фото і ніколи не бачила вживу. Така весела тьотя У. І каже, що мій тато теж завжди був веселим. Ех. Молодість не вернеться вона. А ще зустрілись з каучсьорферкою такого ж віку (років 60). Розповідала про свій каучсьорферський досвід і про своє життя. Дивно так, коли тьотя такого віку каже не "мій чоловік", а "mein Freund". Ех молодьож пошла.... Берлінська стіна. Малюнки на стіні мене не особливо вразили. Зате мене вразив факт того, що люди жили в одному місті і раптом стали жити за стіною одне до одного. І що після розвалу стіни, не всі тому раділи, бо думали, що фашисти обох німеччин можуть об'єднатися і прийти до влади. Вразило також, що тьотя У. вчила інформаційну техніку і обовязковою умовою для отримання диплому була здача екзамену з російської мови. І що вона почула мимо проходячи акцент чи російсько-українську мову, і заговорила з трьома хлопцями щоб їй помогли з екзаменом. Одним з них виявився мій тато. І зараз мені до сих пір приходили поздоровлення з днем народження від неї, хоча я її ніколи не бачила. Шкода, що дружба була, а зараз тільки одзвуки, в вигляді періодичних листів з пеліком що нового, поздоровлень і зустрічей раз в 10 років. Трохи шкода, що екскурсія по місту була більш автомобільною ніж пішки. І що Бранденбурзькі ворота я бачила лише з вікна машини. Архітектура вразила контрасністю радянскості з німецькістю. Дивишся, ніби могло б бути й у нас, навіть російською мовою, а в пару кроках - щось навпаки типово німецьке. Доречі про розмаїття культур. Мене вразила також наявність купи кафе і ресторанів різноманітних країн світу, не лише традиційних італійських і турецьких. А також коли випадково проходиш мимо і натикаєшся на надпис на кафе "гамбургери, чізбургери, тофубургери..." душа радіє :)
Дрезден
Місто, де навчався мій тато. Дивне відчуття ходити по тим самим вулицям, що ходив він, коли ще й мене на світі не було, і куди він після того більш не повертався. Заходити в той інститут де він навчався, який хоч і перейменувалиі зробили ремонт, але який ще досі в тій же споруді і який досі з Росією співпрацює. На стінах всередині мозаїка, створена в 50х роках минулого століття, перед тим як тато туди приїхав. Довго не могла зрозуміти, що саме так відрізняє Дрезден від інших німецьких міст, насамперед південно-західної Німеччини. Чи потемнівший колір піщаника, що подекуди навіть чорний як смола? Але ж Кьольнський собор теж не дуже світлий... І тоді зрозуміла, що інакше. Простір. Широкі вулиці, а біля берегу річки широченні поля, що поросли некошеною травою. І дивишся - і їм краю не видно. І все це переплітається з цими вичурними спорудами Цвінгеру, Фрауеркірхе та інших палаців. Які хоч і гарні, але іноді здаються перебором. Так же як і в Петербурзі-Петерхофі, і в резиденції Януковича. Виникають думки - навіщо це все? Адже краса може бути простою.
Гайльдорф-Шрісхайм
Цілий день в дорозі. Спочатку на машині до М., а потім на потязі. Можна було зостатися ще на день в них, але я вже не могла. Хотілось видихнути.
А ще, що один день в одному місті і знову наступне - це замало. Треба хоча б пару днів пожити в ньому, щоб відчути його зсередини.
А ще добре було б пару годинок посидіти і помалювати в кожному місті. Мені цього не вистачало. Не вистачало фіксації, закарбування своїх вражень. Знову ж та сама диспропорція input/output. Фотографії звісно добре, але недостатньо. Хочеться чогось індивідуальнішого.
Щодо інших ообливостей цієї поїздки.
Поїздка з дитиною - це значить лягати рано спати і рано вставати, їздити на ліфтах і уникати сходів. Це значить підлаштовувати графік під сон і голод дитини. Це значить не сходити подивитися на вечірню підсвітку фонтанів, не сходити погуляти природою, милуючись на захід сонця (хоча я швиденько і зганяла на природу, але ж дитина-то не моя :Р) і звісно не ходити по музеям, хоча то не велика біда.
Ну звісно це все компенсується поглядом дитини, в очах якої - весь всесвіт, і хочеться хоч краєчком ока глянути на світ її очима. І хочеться бачити диво у всьому, і посміхатися як дитина, експериментувати зі своїм тілом і зі своїм голосом. Робити йогу-розтяжки, брати в рот великий палець ноги, і видавати забавні звуки. Хехе. Все це доступне і нам дорослим. Ну і саме відчуття малята на руках - непередаваєме. І дивно, що я лише тепер побачила, як виглядають маленькі діти. А саме - вони нагадують мені ляльок-пупсів. Так само як м'ята нагадує смак жуйки. Тобто все навпаки, світ з'їхав з глузду
А тепер по трошку, що запам'яталось з поїздки. В хронологічному порядку.
Ессен
Ночувала у І. і Т. Дивним було, що Т. такий імпульсивний, що І. його постійно згладжувала і заспокоювала. Поговорили про релігію, почитали Євангеліє од Єссеїв. Турал поспорив трохи з Мартою про релігію в ФБ, завдяки І. все мирно закінчилось. Незвично мені бачити її в цій ролі.
Кьольн
Ночували у Дж., мило потеревенили з дівчатами. Коли Дж. згадувала про свою Freundin, я звісно запідозрювала, що це слово вживається не в значенні подруги, а потім виявилось, що я була права, вона дійсно лесбіянка. Дивне таке відчуття, я до сих пір внутрішньо не можу прийняти і зрозуміти, що такі люди бувають. По місту походили хаотично, поблукуючи по маршруту на карті. Це місто раніше бачили і М. і я, так що то не так страшно, але все одно трохи шкода.
Бад Оенхаузен
Ніколи не чула такого міста раніше. А воно виявляється гарне і в ньому є визначні пам'ятки. Наприклад здоровенний такий памятник кайзеру Вільгельму в лісі. І річка там тече велика, назву котрої я не чула - Везер. Ага, а ще я буду вчителькою географії в Німеччині. Ночували у А., російської німки. Взагалі я впродовж цієї поїздки познайомилась з російськими німцями зсередини. Тут вони росіяни, а в Росії були німцями. На грані. Переселенці- імігранти, які переїхали хоч і на свою історичну батьківщину, та все ж уже чужу. Ех заздрю таким як А., котрі хоч і говорять з акцентом і з помилками, та говорять так, що їх не зупиниш і ніяких комплексів.
Гамбург
Ночували знов ж таки в російської німки С. Точніше вона з Киргизстану, але вважає себе руською, бо Союз - її батьківщина. В контексті неї узнала нове слово на німецькій forsch. Словник його щось не дуже гарно перекладає, але мені його пояснювали як прямий і грубий. Ну от було цікаво послухати людину, яка про всіх відзивається в грубих словах. Навіть говорячи зі мною, вона вживала слово хохли, хохляцька мова і бандеровці, маючи на увазі не конкретних особо отлічівшихся а просто весь народ в цілому, і навіть не в політичному контексті. А Гамбург гарне місто. Звісно як і очікувалось багато кораблів і індустрії. Але поряд з цим гарні старі будівлі. А ще булоо несподівано, що в місті багато каналів, більше ніж у Венеції.
Любек
Жили в молодої пари з дитиною півторарічною. Вона працює ерготерапевтом (терапія заняттям, для дітей частіше за все іграми), що мені теж цікаво бо повязано напряму з арт-терапією. Поговорили. Дуже милі такі вони, приємна енергетика. Вдома в них не стерильний порядок, а творчий безлад, багато природніх матеріалів. Квартира в них в житловому проекті в приватному секторі. Сад-город спільний з сусідами, це значить, що вони багато спілкуються і для цього цей проект і задумувався. Щоб стати великою родиною з представниками різних поколінь. Любек виявляється знаменитий своїм марципаном, який я на жаль не люблю. Ще раз спробувала, не пішло. Що ж у ньому не так як у штоленновсьому не пойму? чи алкоголь може? І взагалі гарне таке затишне місто, залишило приємні спогади.
Лінстоу
Тут колись М. працювала аніматором. Розважала дітей. Ми зайшли до теперішніх аніматорів і вона їм навіть показала пару фокусів, що можна з дітьми робити. А взагалі дорого там жити. Я б там не зупинялась звісно якби не М., але вона так хотіла, що й за мене оплатила. Цей час прийшовся на кризу одного тижня, і я багато плакала, бідна М. Звісно воно добре пару деньків без людішек-каучсьорферів. Але таких грошей воно не варте. Мене вражає, що там весь час хтось є в цьому готелі. Хоча це місто незнаходиться ні на морі, ні на озері і взагалі далеко від великих міст. А біля готелю живуть в хатинках лише працівники готелю. Дивно-дивно. За ці ж гроші можна в якомусь гарнішому місті відпочити.
Берлін
Тато за пару тижнів до моєї поїздки написав своїм друзям з Берліну, що я там буду в кінці квітня, без подальшої конкретики і пропозицій. Вони на це не відповіли. До останнього думала - писати чи не писати їм. І коли я вже була в Берліні таки написала, і це було правильним рішенням. Вони як раз знайшли час для мене. Така собі розвіртуалізація тих, кого все життя знала заочно, бачила на фото і ніколи не бачила вживу. Така весела тьотя У. І каже, що мій тато теж завжди був веселим. Ех. Молодість не вернеться вона. А ще зустрілись з каучсьорферкою такого ж віку (років 60). Розповідала про свій каучсьорферський досвід і про своє життя. Дивно так, коли тьотя такого віку каже не "мій чоловік", а "mein Freund". Ех молодьож пошла.... Берлінська стіна. Малюнки на стіні мене не особливо вразили. Зате мене вразив факт того, що люди жили в одному місті і раптом стали жити за стіною одне до одного. І що після розвалу стіни, не всі тому раділи, бо думали, що фашисти обох німеччин можуть об'єднатися і прийти до влади. Вразило також, що тьотя У. вчила інформаційну техніку і обовязковою умовою для отримання диплому була здача екзамену з російської мови. І що вона почула мимо проходячи акцент чи російсько-українську мову, і заговорила з трьома хлопцями щоб їй помогли з екзаменом. Одним з них виявився мій тато. І зараз мені до сих пір приходили поздоровлення з днем народження від неї, хоча я її ніколи не бачила. Шкода, що дружба була, а зараз тільки одзвуки, в вигляді періодичних листів з пеліком що нового, поздоровлень і зустрічей раз в 10 років. Трохи шкода, що екскурсія по місту була більш автомобільною ніж пішки. І що Бранденбурзькі ворота я бачила лише з вікна машини. Архітектура вразила контрасністю радянскості з німецькістю. Дивишся, ніби могло б бути й у нас, навіть російською мовою, а в пару кроках - щось навпаки типово німецьке. Доречі про розмаїття культур. Мене вразила також наявність купи кафе і ресторанів різноманітних країн світу, не лише традиційних італійських і турецьких. А також коли випадково проходиш мимо і натикаєшся на надпис на кафе "гамбургери, чізбургери, тофубургери..." душа радіє :)
Дрезден
Місто, де навчався мій тато. Дивне відчуття ходити по тим самим вулицям, що ходив він, коли ще й мене на світі не було, і куди він після того більш не повертався. Заходити в той інститут де він навчався, який хоч і перейменувалиі зробили ремонт, але який ще досі в тій же споруді і який досі з Росією співпрацює. На стінах всередині мозаїка, створена в 50х роках минулого століття, перед тим як тато туди приїхав. Довго не могла зрозуміти, що саме так відрізняє Дрезден від інших німецьких міст, насамперед південно-західної Німеччини. Чи потемнівший колір піщаника, що подекуди навіть чорний як смола? Але ж Кьольнський собор теж не дуже світлий... І тоді зрозуміла, що інакше. Простір. Широкі вулиці, а біля берегу річки широченні поля, що поросли некошеною травою. І дивишся - і їм краю не видно. І все це переплітається з цими вичурними спорудами Цвінгеру, Фрауеркірхе та інших палаців. Які хоч і гарні, але іноді здаються перебором. Так же як і в Петербурзі-Петерхофі, і в резиденції Януковича. Виникають думки - навіщо це все? Адже краса може бути простою.
Гайльдорф-Шрісхайм
Цілий день в дорозі. Спочатку на машині до М., а потім на потязі. Можна було зостатися ще на день в них, але я вже не могла. Хотілось видихнути.