наесемесилось
айпад ейр 2. прикольний, але сітроен я хочу більше.
дурість це все. це неправильні бажання
матеріальні бажання минущі й мінливі. якшо подумати, то матеріальних бажань не існує взагалі. бажаючи якоїсь речі ти всеодно хочеш не саму річ, а тих почуттів і можливостей які вона може дати. МОЖЕ. і тут не можна бути впевненим на 100%.
оте шо ти мрієш отримати від нової речі, якшо постаратися, можна отримати від старої теж. а то й узагалі без речей як таких)
ти хочеш не речей, а емоцій. їх можна отримати і так)
подумав. емоцій від речей теж хочеться, але від різних нових речей емоція, як правило, одна - "ухти, нова штука! прикоооольно"
а от чого дійсно хочеться від нових речей (власне, заради цього річ і здається потрібною), то це можливостей які ця річ тобі може дати. ти собі це так яувляєш, принаймні. це такий різновид первісних вірувань - з'їсти мамонта шоб заволодіти його силою. при цьому річ ототожнюється із твоїми прагненнями. типу "хочу нові кросівки шоб почати бігати" чи "нову машину шоб далеко нею їздити" чи "більшу хату шоб жити там з дітьми". помилка тут в підміні понять - шо тобі заважає бігати в старих кросівках? ти просто хочеш того вау-ефекту нової речі плюс знаходиш відмазку до власних-до-себе претензій. типу "я ж не можу бігати - у мене погані кросівки"
і ти хочеш нові. шоб почати бігати. ага, щас. проблема не в кросівках, а в твоїй ліні
в ліні. в страху шось змінювати. у небажанні брати на себе відповідальність. у невпевненості в своїй правоті
в підвладності шаблонам
ці шаблони, до речі, теж те іще тарганяче кубло в головах
такі шаблони змалку тицяються людям в очі, впихаються до голів через книжки, фільми, розповіді знайомих і напівритуальні дії оточуючих. поки, врешті, ними не підміняється здатність самостійно думати. нашо обирати самому свою позицію в конкретній ситуації, якшо ти знаєш шо термінатор, дядько фєдя-алкоголік з 3го під'їзду і король артур вчинили отак-от? і ти бездумно стаєш на колективні граблі. очікуючи того самого від опонента). і впадаєш в ступор коли він робить шось не за сценарієм. разрив-шаблона
ти не сприймаєш це саме як шаблони. це такі приклади-з-життя просто. і ти думаєш шо в такій-от ситуації треба поводитись отак-от. бо ж усі так роблять.
це вважається правильним.
і тобі не стає сил подивитися на ту ситуацію з боку. навіть не сил, а елементарного трудолюбства. бо то ж треба безупину думати!
а ще, десь там глибоко в середині, ти боїшся отак дивитися збоку на це все. бо знаєш шо побачиш. повний абсурд.
ти побачиш ланцюжок безглуздих вчинків шо призводять до безглуздих наслідків
зате бездоганно відповідають традиціям
охх. це у всіх всередині. люди всі однакові
просто шоб привести їх в однаковий стан потрібні різні умови
всі. однакові
різні тільки пороги збудження
і їх пропорції
-ех ні,тишо,всі різні. люди це годиники,але механізми різні і деталі теж
годинник для показування часу. для чого людина?
для показування себе іншим людям
традиційно, да.
але нахєра годиннику дивитися котра година на сусідньому циферблаті? він шо, не знає? і нахєра, зрештою, купі шестерень взагалі знати котра година??
просто цокоти в тому ритмі шо тобі подобається
ти сам собі метроном і не зобов'язаний звіряти свій час з рештою
та й не час важливий, не положення стрілок, а внутрішній резонанс від того цокання
а те шо показують при цьому стрілки просто побічний ефект. який чомусь вважається головною метою існування.
пс: якби оцю всю маячню я усвідомлював весь час, може й жив би якось краще). то так шось вилізло. я про таке не думаю постійно. може й даремно). такі думки - непотріб, якшо так не думати постійно. раз таке видати це просто понт. а от постійно чимось таким керуватись - вже просвітлення. мабуть.
а так живу ну.. не погано, а неправильно. і я не про жалкування, а конкретно тут про бажання якихось речей. ну да. не іграшки би купував, а якось.. розвивався внутрішньо шолє). хатя фу какая пошласть. ну шо таке "розвиватися"? тебе шо, хтось завив при народженні? і за життя ти маєш встигнути розвитися назад.
дурість це все. це неправильні бажання
матеріальні бажання минущі й мінливі. якшо подумати, то матеріальних бажань не існує взагалі. бажаючи якоїсь речі ти всеодно хочеш не саму річ, а тих почуттів і можливостей які вона може дати. МОЖЕ. і тут не можна бути впевненим на 100%.
оте шо ти мрієш отримати від нової речі, якшо постаратися, можна отримати від старої теж. а то й узагалі без речей як таких)
ти хочеш не речей, а емоцій. їх можна отримати і так)
подумав. емоцій від речей теж хочеться, але від різних нових речей емоція, як правило, одна - "ухти, нова штука! прикоооольно"
а от чого дійсно хочеться від нових речей (власне, заради цього річ і здається потрібною), то це можливостей які ця річ тобі може дати. ти собі це так яувляєш, принаймні. це такий різновид первісних вірувань - з'їсти мамонта шоб заволодіти його силою. при цьому річ ототожнюється із твоїми прагненнями. типу "хочу нові кросівки шоб почати бігати" чи "нову машину шоб далеко нею їздити" чи "більшу хату шоб жити там з дітьми". помилка тут в підміні понять - шо тобі заважає бігати в старих кросівках? ти просто хочеш того вау-ефекту нової речі плюс знаходиш відмазку до власних-до-себе претензій. типу "я ж не можу бігати - у мене погані кросівки"
і ти хочеш нові. шоб почати бігати. ага, щас. проблема не в кросівках, а в твоїй ліні
в ліні. в страху шось змінювати. у небажанні брати на себе відповідальність. у невпевненості в своїй правоті
в підвладності шаблонам
ці шаблони, до речі, теж те іще тарганяче кубло в головах
такі шаблони змалку тицяються людям в очі, впихаються до голів через книжки, фільми, розповіді знайомих і напівритуальні дії оточуючих. поки, врешті, ними не підміняється здатність самостійно думати. нашо обирати самому свою позицію в конкретній ситуації, якшо ти знаєш шо термінатор, дядько фєдя-алкоголік з 3го під'їзду і король артур вчинили отак-от? і ти бездумно стаєш на колективні граблі. очікуючи того самого від опонента). і впадаєш в ступор коли він робить шось не за сценарієм. разрив-шаблона
ти не сприймаєш це саме як шаблони. це такі приклади-з-життя просто. і ти думаєш шо в такій-от ситуації треба поводитись отак-от. бо ж усі так роблять.
це вважається правильним.
і тобі не стає сил подивитися на ту ситуацію з боку. навіть не сил, а елементарного трудолюбства. бо то ж треба безупину думати!
а ще, десь там глибоко в середині, ти боїшся отак дивитися збоку на це все. бо знаєш шо побачиш. повний абсурд.
ти побачиш ланцюжок безглуздих вчинків шо призводять до безглуздих наслідків
зате бездоганно відповідають традиціям
охх. це у всіх всередині. люди всі однакові
просто шоб привести їх в однаковий стан потрібні різні умови
всі. однакові
різні тільки пороги збудження
і їх пропорції
-ех ні,тишо,всі різні. люди це годиники,але механізми різні і деталі теж
годинник для показування часу. для чого людина?
для показування себе іншим людям
традиційно, да.
але нахєра годиннику дивитися котра година на сусідньому циферблаті? він шо, не знає? і нахєра, зрештою, купі шестерень взагалі знати котра година??
просто цокоти в тому ритмі шо тобі подобається
ти сам собі метроном і не зобов'язаний звіряти свій час з рештою
та й не час важливий, не положення стрілок, а внутрішній резонанс від того цокання
а те шо показують при цьому стрілки просто побічний ефект. який чомусь вважається головною метою існування.
пс: якби оцю всю маячню я усвідомлював весь час, може й жив би якось краще). то так шось вилізло. я про таке не думаю постійно. може й даремно). такі думки - непотріб, якшо так не думати постійно. раз таке видати це просто понт. а от постійно чимось таким керуватись - вже просвітлення. мабуть.
а так живу ну.. не погано, а неправильно. і я не про жалкування, а конкретно тут про бажання якихось речей. ну да. не іграшки би купував, а якось.. розвивався внутрішньо шолє). хатя фу какая пошласть. ну шо таке "розвиватися"? тебе шо, хтось завив при народженні? і за життя ти маєш встигнути розвитися назад.