про прийняття
хочу сказати зараз про те, що мене нереально бісить останні тижні.
розговорилась з подругою, поїдаючи піцу і пиво про те, що за хрєнь в житті коїться. на фоні ускладнення стосунків з чоловіками та осінньої депресії зіткнулися з питтанням банально-наболілим: що є нормою в сучасному суспільстві?що є критеріями щастя? довгі дискусії і філософські підходи до цього питання опущу.
а висновок був такий: ніфіга ніякої норми немає. схема "щастя лише в сімейному житті (заміж до 30 - троє дітей до 40) - не працює.
"всі ті, хто в стосунках, не знають, як поводитися з тими, хто поза стосунками". їх це вибиває з колії. "треба, щоб було як і в мене, це правильно, це нормально, так треба". хто сказав? немає сенсу порівнювати апріорі.
"не хочу сім'ї. хочу свій великий будинок і різних чоловіків поруч. не обов*язково коханців. кожен цікавий-цінний чимось своїм, з кожним по-різному добре". нєєєє, це ненормально, ага.
"ти крейзі! але краще так, ніж сіра буденність". ага.
немає зараз ніякої норми в суспільстві. і сімейне життя не всім підходить. всеодно як, хто, з ким, де і коли. головне - будь щасливим і не йди проти власної совісті.
не треба дивитися на мене із жалістю і хитати головою "бідна дівчинка, ти собі не зізнаєшся - мужика тобі треба, сім*ю, щоб все було як у всіх - і життя налагодиться". де ви бачили щасливих людей в сім*ї?
ок, я знаю пару, стосунки якої випромінюють світло. все.
всім нам потрібне прийняття. думаю, це та основна опора, яка потрібна зовні. від батьків - в першу чергу. але - ах і уви! - вони часто теж не вміють. і вони не винні. просто не треба нічого радити, не треба "намагатися допомогти". ми всі подорожні тут, як це не банально. у кожного своя ціль. і призначення кожного - знайти свою власну форму і суть.
А теперь я расскажу тебе, что означает принять человека. Если ты открыл дверь бродяге, он вошел и сел, не распекай его за бродяжничество. Не суди. Больше всего он нуждается в приюте - наконец то пришел и принес кому то груз своей усталости, воспоминаний, свою одышку, наконец то поставил свою палку в угол. Ему нужно тихонько посидеть, он глядит на твое спокойное участливое лицо, не вороша прошлого, своих явных изъянов и бед, потому что ты его не осуждаешь. Он позабыл даже о костыле, потому что ты не просишь его станцевать. Мало помалу он успокаивается, ты наливаешь ему молоко, и он пьет, отламываешь хлеб, и он ест, и твоя улыбка, обращенная к нему, становится теплым плащом, словно солнце слепому.
***
Никогда не слушайся тех, кто, желая тебе помочь, советует отбросить хоть одно из твоих исканий. Ты угадаешь свое призвание по той неотвязности, с какой оно тебе сопутствует. Предать его - значит покалечить себя, но знай: твоя правда будет обозначаться очень медленно, ее не сведешь к внезапно найденной формуле, она будет вырастать, как дерево, и работать на нее будет только время. А ты? Тебе надо сбыться подняться вверх по крутому склону. Рожденная дробным миром целостность, которую ты обретешь, будет не разгадкой ребуса, а преодолением противоречий и исцелением кровоточащих ран. Обретая эту целостность, ты ощутишь и ее могущество. Вот почему я так настаиваю, чтобы ты почитал тишину и неспешность - богов, о которых успели позабыть.
***
Друг тот, кто не судит. Я уже говорил: открыв свою дверь бродяге на костыле и с палкой, друг поставит палку и костыль в угол и не попросит бродягу станцевать, чтобы убедиться, как плохо он танцует. Если бродяга заговорит о весне на дальних дорогах, друг порадуется весне. А если тот расскажет о голоде в деревне, которую он проходил, друг разделит с ним огорчение. Я уже говорил, друг - это та частица в человеке, которая отдана тебе, тебе открывают дверь, которую, может быть, больше не открывают никому. Он твой истинный друг, все, что он говорит тебе, чистая правда, он любит тебя, даже если в другом доме он ненавидит тебя... Я могу возле него стоять молча, не боясь, что он отправится бродить по садам в моей душе, по моим горам, крепостям и пустыням... Дружба - это всегда перемирие, это душевное согласие, отрешившееся от пошлых распрей повседневности.
Знай, что гостеприимство, обходительность и дружеское участие - это присутствие человеческого в человеке. Каково мне будет в храме, если Господь станет разбирать верующих по росту и дородству, как почувствую себя в доме друга, если он, заметив мои костыли, попросит станцевать, чтобы высказать свое мнение?
В мире достаточно судей. Помогать тебе меняться и закалять тебя будут враги. Это их дело, они с ним прекрасно справятся, бури неплохо помогают кедру. А друг создан для того, чтобы тебя принять. Знай и о Господе. Он не судит тебя, когда ты пришел к Нему в храм, Он тебя принял.
я не знаю своєї норми. і все тому, що слухала інших, думала, вони щось знають. я шукаю її. роблю все, що можу на даний момент. я експериментую, я помиляюся, роблю дурниці, туплю, боюся. не факт, що знайду її на все життя. я сама вибираю цей шлях, бо по-іншому просто не можу. мені складно, боляче - а навколо більше протидії, ніж розуміння.
любі мої, хороші мої друзі! не треба мене жаліти і казати мені як жити - ви не знаєте, що мені потрібно і що зробить мене щасливою. і пробачте, коли я несвідомо теж намагаюся вас повчити. це бісить, я знаю. живіть своїм життям щасливо.
я тут сильно злюся. відстоюю себе. а все тому, що у мене стало більше сил - моя опора в тих, хто просто приймає мене.
це неоціненний дар.
p.s. можете мене побити чи образитися
розговорилась з подругою, поїдаючи піцу і пиво про те, що за хрєнь в житті коїться. на фоні ускладнення стосунків з чоловіками та осінньої депресії зіткнулися з питтанням банально-наболілим: що є нормою в сучасному суспільстві?що є критеріями щастя? довгі дискусії і філософські підходи до цього питання опущу.
а висновок був такий: ніфіга ніякої норми немає. схема "щастя лише в сімейному житті (заміж до 30 - троє дітей до 40) - не працює.
"всі ті, хто в стосунках, не знають, як поводитися з тими, хто поза стосунками". їх це вибиває з колії. "треба, щоб було як і в мене, це правильно, це нормально, так треба". хто сказав? немає сенсу порівнювати апріорі.
"не хочу сім'ї. хочу свій великий будинок і різних чоловіків поруч. не обов*язково коханців. кожен цікавий-цінний чимось своїм, з кожним по-різному добре". нєєєє, це ненормально, ага.
"ти крейзі! але краще так, ніж сіра буденність". ага.
немає зараз ніякої норми в суспільстві. і сімейне життя не всім підходить. всеодно як, хто, з ким, де і коли. головне - будь щасливим і не йди проти власної совісті.
не треба дивитися на мене із жалістю і хитати головою "бідна дівчинка, ти собі не зізнаєшся - мужика тобі треба, сім*ю, щоб все було як у всіх - і життя налагодиться". де ви бачили щасливих людей в сім*ї?
ок, я знаю пару, стосунки якої випромінюють світло. все.
всім нам потрібне прийняття. думаю, це та основна опора, яка потрібна зовні. від батьків - в першу чергу. але - ах і уви! - вони часто теж не вміють. і вони не винні. просто не треба нічого радити, не треба "намагатися допомогти". ми всі подорожні тут, як це не банально. у кожного своя ціль. і призначення кожного - знайти свою власну форму і суть.
А теперь я расскажу тебе, что означает принять человека. Если ты открыл дверь бродяге, он вошел и сел, не распекай его за бродяжничество. Не суди. Больше всего он нуждается в приюте - наконец то пришел и принес кому то груз своей усталости, воспоминаний, свою одышку, наконец то поставил свою палку в угол. Ему нужно тихонько посидеть, он глядит на твое спокойное участливое лицо, не вороша прошлого, своих явных изъянов и бед, потому что ты его не осуждаешь. Он позабыл даже о костыле, потому что ты не просишь его станцевать. Мало помалу он успокаивается, ты наливаешь ему молоко, и он пьет, отламываешь хлеб, и он ест, и твоя улыбка, обращенная к нему, становится теплым плащом, словно солнце слепому.
***
Никогда не слушайся тех, кто, желая тебе помочь, советует отбросить хоть одно из твоих исканий. Ты угадаешь свое призвание по той неотвязности, с какой оно тебе сопутствует. Предать его - значит покалечить себя, но знай: твоя правда будет обозначаться очень медленно, ее не сведешь к внезапно найденной формуле, она будет вырастать, как дерево, и работать на нее будет только время. А ты? Тебе надо сбыться подняться вверх по крутому склону. Рожденная дробным миром целостность, которую ты обретешь, будет не разгадкой ребуса, а преодолением противоречий и исцелением кровоточащих ран. Обретая эту целостность, ты ощутишь и ее могущество. Вот почему я так настаиваю, чтобы ты почитал тишину и неспешность - богов, о которых успели позабыть.
***
Друг тот, кто не судит. Я уже говорил: открыв свою дверь бродяге на костыле и с палкой, друг поставит палку и костыль в угол и не попросит бродягу станцевать, чтобы убедиться, как плохо он танцует. Если бродяга заговорит о весне на дальних дорогах, друг порадуется весне. А если тот расскажет о голоде в деревне, которую он проходил, друг разделит с ним огорчение. Я уже говорил, друг - это та частица в человеке, которая отдана тебе, тебе открывают дверь, которую, может быть, больше не открывают никому. Он твой истинный друг, все, что он говорит тебе, чистая правда, он любит тебя, даже если в другом доме он ненавидит тебя... Я могу возле него стоять молча, не боясь, что он отправится бродить по садам в моей душе, по моим горам, крепостям и пустыням... Дружба - это всегда перемирие, это душевное согласие, отрешившееся от пошлых распрей повседневности.
Знай, что гостеприимство, обходительность и дружеское участие - это присутствие человеческого в человеке. Каково мне будет в храме, если Господь станет разбирать верующих по росту и дородству, как почувствую себя в доме друга, если он, заметив мои костыли, попросит станцевать, чтобы высказать свое мнение?
В мире достаточно судей. Помогать тебе меняться и закалять тебя будут враги. Это их дело, они с ним прекрасно справятся, бури неплохо помогают кедру. А друг создан для того, чтобы тебя принять. Знай и о Господе. Он не судит тебя, когда ты пришел к Нему в храм, Он тебя принял.
я не знаю своєї норми. і все тому, що слухала інших, думала, вони щось знають. я шукаю її. роблю все, що можу на даний момент. я експериментую, я помиляюся, роблю дурниці, туплю, боюся. не факт, що знайду її на все життя. я сама вибираю цей шлях, бо по-іншому просто не можу. мені складно, боляче - а навколо більше протидії, ніж розуміння.
любі мої, хороші мої друзі! не треба мене жаліти і казати мені як жити - ви не знаєте, що мені потрібно і що зробить мене щасливою. і пробачте, коли я несвідомо теж намагаюся вас повчити. це бісить, я знаю. живіть своїм життям щасливо.
я тут сильно злюся. відстоюю себе. а все тому, що у мене стало більше сил - моя опора в тих, хто просто приймає мене.
це неоціненний дар.
p.s. можете мене побити чи образитися