Казочка Юрия Зущика
Вони рухалися бозна скільки часу. Рух був безперервний і трохи неприємний, і це декого насторожувало. Проте їжі вистачало, як і розваг. Тому більшості все подобалось, та й поговорити було про що
− Ех, знову поїсти б, - мрійливо примружилася Блондинка. - Цікаво, що сьогодні на обід?
- Ти жерла б і жерла, - роздратовано кинув Волоцюга. - Запитай-но себе: а що, як їсти не дадуть? Що робитимеш?
- А навіщо питати? - упевнено відгукнувся Мудрий. - Обов’язково дадуть. Інакше не можна - ми один народ. За нас про все подумають, все вирішать. Наша ж справа маленька - підтримувати. Підтримав - розслабся й живи. Справедливо!
- Розслабся? Живи? Справедливо? - завівся Волоцюга. - А мені це не подобається! Не хочу, щоб за мене вирішували!.. Ех, серед якого бидла доводиться тут… Не країна - Гондурас.
- А що ти можеш? - втрутився Скептик. - Та нічого! Лише скиглиш: які ми погані, що за країна… А сам?
- От-от, я так і кажу, - підхопив Мудрий. - Кожен має почати з себе, стати прикладом. Інші побачать - підтягнуться. А скиглити, значить, нав’язувати деструктив. Ти, Волоцюго, кажеш: країна погана. Ні, країна нормальна! Працюємо, відпочиваємо, платню отримуємо, сім’ї годуємо. Навіть Фейсбук у нас є. Головне - стабільність. А такі, як ти, лише воду каламутять. Як наслідок − погано всім: маємо суперечки, кризи. Так до громадянської війни недалеко!
- Краще вже війна, ніж чекати, як скотина в стійлі, - розсердився Волоцюга.
- І що ти зробиш? Що? - вишкірився Скептик. - А нічого! Можеш зіпати, скільки влізе - нічого не зміниться. Сам же кажеш: країна така. Що, проти країни попреш? Ото ж бо й воно. Так що стій тут і не рипайся. Че Гевара ти наш…
- Ой, хлопці, не набридло? - обурилася Блондинка. - Досить вже, так і обід пропустимо.
- От і жеріть свій обід! - розлютився Волоцюга. - Бидло!
Розігнавшись, він протаранив стіну й розчинився в революційній дірі. Рух раптом припинився, залунали крики. Попутники встромили голови в революцію й побачили, як їхнього приятеля схопили й потягли назад. Потім усе стабілізувалося й вантажівка повезла корів на бійню. - See more at: http://www.pic.com.ua/revolyutsiya.html#sthash.234ii7fp.dpuf
− Ех, знову поїсти б, - мрійливо примружилася Блондинка. - Цікаво, що сьогодні на обід?
- Ти жерла б і жерла, - роздратовано кинув Волоцюга. - Запитай-но себе: а що, як їсти не дадуть? Що робитимеш?
- А навіщо питати? - упевнено відгукнувся Мудрий. - Обов’язково дадуть. Інакше не можна - ми один народ. За нас про все подумають, все вирішать. Наша ж справа маленька - підтримувати. Підтримав - розслабся й живи. Справедливо!
- Розслабся? Живи? Справедливо? - завівся Волоцюга. - А мені це не подобається! Не хочу, щоб за мене вирішували!.. Ех, серед якого бидла доводиться тут… Не країна - Гондурас.
- А що ти можеш? - втрутився Скептик. - Та нічого! Лише скиглиш: які ми погані, що за країна… А сам?
- От-от, я так і кажу, - підхопив Мудрий. - Кожен має почати з себе, стати прикладом. Інші побачать - підтягнуться. А скиглити, значить, нав’язувати деструктив. Ти, Волоцюго, кажеш: країна погана. Ні, країна нормальна! Працюємо, відпочиваємо, платню отримуємо, сім’ї годуємо. Навіть Фейсбук у нас є. Головне - стабільність. А такі, як ти, лише воду каламутять. Як наслідок − погано всім: маємо суперечки, кризи. Так до громадянської війни недалеко!
- Краще вже війна, ніж чекати, як скотина в стійлі, - розсердився Волоцюга.
- І що ти зробиш? Що? - вишкірився Скептик. - А нічого! Можеш зіпати, скільки влізе - нічого не зміниться. Сам же кажеш: країна така. Що, проти країни попреш? Ото ж бо й воно. Так що стій тут і не рипайся. Че Гевара ти наш…
- Ой, хлопці, не набридло? - обурилася Блондинка. - Досить вже, так і обід пропустимо.
- От і жеріть свій обід! - розлютився Волоцюга. - Бидло!
Розігнавшись, він протаранив стіну й розчинився в революційній дірі. Рух раптом припинився, залунали крики. Попутники встромили голови в революцію й побачили, як їхнього приятеля схопили й потягли назад. Потім усе стабілізувалося й вантажівка повезла корів на бійню. - See more at: http://www.pic.com.ua/revolyutsiya.html#sthash.234ii7fp.dpuf