Еретик
Украинская власть озвучила методичку по Коцабе и в ЖЖ пошла гнилая волна платных пропагандонов, позиционирующих себя как "честных украинских журналистов". Удивительно, но главная претензия, что Коцаба отрицает догмы истинного украинского патриота - присутствие регулярной армии Российской Федерации. Коцаба оказался еретиком, отрицающим твитерно-фейсбучные догмы посконно-домотканного украинского патриотизма.
К слову отказу от мобилизации жэжэшные "патріоти" внимают равнодушно, - они то искренне считают, что должны противостоять российской агрессии исключительно в соцсетях, а гнить в окопах удел сельского быдла. Но позволяют себе выразить тихое негодование, которое вызвано страхом - репрессии впервые затронули медийщика их круга. А они-то искренне считают себя кастой неприкасаемых. Ведь власть по сути и держится на штыках фейсбука и твиттера, создавая условную иллюзорность всеобщего патриотизма.
Одно но - количество пользователей сети Интернет где-то около 12-15 миллионов человек. То есть менее 30 % населения Украины. Это и создает иллюзорность, нарушить догмы которой - ересь.
И вот тут стоит вспомнить произведение из школьной программы одного из классиков, почитаемых твиттерными патриотами.
Отак німота запалила
Велику хату. І сім'ю,
Сім'ю слов'ян роз'єдинили
І тихо, тихо упустила
Усобищ лютую змію.
Полилися ріки крові,
Пожар загасили.
А німчики пожарище
Й сирот розділили.
Виростали у кайданах
Слов'янськії діти
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Іскра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих,-
І дождалась... Прозрів еси
В попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди, волі...
І слов'ян сім'ю велику
Во тьмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не слов'ян. І став еси
На великих купах,
На розпутті всесвітньому
Ієзекіїлем ,
І - о диво! трупи встали
І очі розкрили,
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любові
Навіки і віки!
І потекли в одно море
Слов'янськії ріки!
«Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!
Небесний царю! суд твій всуе,
І всує царствіє твоє.
Розбойники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу,
І силу, і волю.
Земля плаче у кайданах,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне стати
За євангеліє правди,
За темнії люди!
Нема кому! боже! боже!
Чи ж то і не буде?
Ні, настане час великий
Небесної кари.
Розпадуться три корони
На гордій тіарі!
Розпадуться! Благослови
На месть і на муки,
Благослови мої, боже,
Нетвердії руки!»
К слову отказу от мобилизации жэжэшные "патріоти" внимают равнодушно, - они то искренне считают, что должны противостоять российской агрессии исключительно в соцсетях, а гнить в окопах удел сельского быдла. Но позволяют себе выразить тихое негодование, которое вызвано страхом - репрессии впервые затронули медийщика их круга. А они-то искренне считают себя кастой неприкасаемых. Ведь власть по сути и держится на штыках фейсбука и твиттера, создавая условную иллюзорность всеобщего патриотизма.
Одно но - количество пользователей сети Интернет где-то около 12-15 миллионов человек. То есть менее 30 % населения Украины. Это и создает иллюзорность, нарушить догмы которой - ересь.
И вот тут стоит вспомнить произведение из школьной программы одного из классиков, почитаемых твиттерными патриотами.
Отак німота запалила
Велику хату. І сім'ю,
Сім'ю слов'ян роз'єдинили
І тихо, тихо упустила
Усобищ лютую змію.
Полилися ріки крові,
Пожар загасили.
А німчики пожарище
Й сирот розділили.
Виростали у кайданах
Слов'янськії діти
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Іскра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих,-
І дождалась... Прозрів еси
В попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди, волі...
І слов'ян сім'ю велику
Во тьмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не слов'ян. І став еси
На великих купах,
На розпутті всесвітньому
Ієзекіїлем ,
І - о диво! трупи встали
І очі розкрили,
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любові
Навіки і віки!
І потекли в одно море
Слов'янськії ріки!
«Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!
Небесний царю! суд твій всуе,
І всує царствіє твоє.
Розбойники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу,
І силу, і волю.
Земля плаче у кайданах,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне стати
За євангеліє правди,
За темнії люди!
Нема кому! боже! боже!
Чи ж то і не буде?
Ні, настане час великий
Небесної кари.
Розпадуться три корони
На гордій тіарі!
Розпадуться! Благослови
На месть і на муки,
Благослови мої, боже,
Нетвердії руки!»