Sep 01, 2009 10:05
Їхав сьогодні на роботу. Маршрутка. Хоч вже осіннє, але сліпуче і жарке сонце світить крізь вікно прямо мені в лоба. Обабіч дороги ростуть дерева. Якщо маршрутка з’їжджає на крайню ліву полосу, дерева затуляють сонце, і тоді стає добре. "Дякую", - подумки сказав деревам за те, що затулили. І раптом подумав: "А чи деревам маю дякувати? Адже це водій маршрутки повернув кермо. Але чи й водію маю дякувати? Адже він кермує залежно від розташування машин на дорозі. То що, дякувати водію конкретного авто? Але той водій також їде в загальному потоці автівок. Отже що, треба дякувати тому, хто робив цю дорогу? Але він її робив по проекту. Дякувати проектанту? Дякувати чиновнику, який виділив гроші на проект? Дякувати...". Думка зайшла в глухий кут.
Тим не менше, промені сонця переставали смалити мені лоба саме завдяки деревам. "Дякую вам, дерева".