"Націонал"-капіталізм чи націонал-соціалізм ?
Часто доводиться сперечатися на тему Гітлера та націонал-соціалізму взагалі. Людина, яка спаплюжила назву самої ідеології, фактично, приватизувала цей термін собі. «Монументальна історія» назавжди відкладеться у головах середньостатистичних українців, але певний «лікбез» для хлопців з руху треба проводити.
Щодо «націоналізму» Гітлера та його прибічників я говорити, поки що, нічого не буду. Хотів би розпочати з «соціалізму» - другої частини офіційної ідеології.
Розпочнемо з «Маленької абетки націонал-соціаліста», написаною Йозефом Геббельсом у 1929-ому році:
Чи прагне NSDAP класової боротьби для досягнення власних цілей?
Ні, NSDAP не прагне класової боротьби, вона прагне боротьби проти класової боротьби. Класова боротьба розриває німецький народ на дві частини та робить його нездатним до перетворення в націю.
Ідемо далі:
Чи є, отже, націонал-соціалісти захисниками капіталістів-промисловців?
Зовсім ні! Націонал-соціалісти прагнуть змусити цих капіталістів-промисловців надати робітникам право власності на підприємства, де вони працюють. Але ми знаєм дуже добре, що це неможливо, доки не усунено рабство під батогом відсотка жидівської біржі.
Що розуміємо ми, націонал-соціалісти, під ліквідацією відсоткового рабства?
Під ліквідацією відсоткового рабства ми розуміємо усунення влади грошей біржової тиранії в державі та економіці, яка експлуатує трудовий народ, розкладає його та робить нездатним до національного мислення.
Далі хотів би розглянути інший документ - «25 пунктів програми NSDAP», які були оголошені у 1920-ому році:
2. Мы требуем равноправия для немецкого народа наравне с другими нациями и отмены положений Версальского и Сен-Жерменского мирных договоров.
11. Уничтожения нетрудовых и легких доходов, а также сломления процентного рабства.
13. Мы требуем национализации всех (ранее) созданных акционерных предприятий (трестов).
14. Мы требуем участия рабочих и служащих при распределении прибыли крупных коммерческих предприятий.
18. Мы требуем безжалостной борьбы против тех, кто своей деятельностью вредит интересам общества. Мы требуем введения смертной казни для преступников, совершивших преступление против немецкого народа, ростовщиков, спекулянтов и др., вне зависимости от их религиозной или расовой принадлежности.
Щодо висловлювань самого «вождя»:
На Першотравні 1927 року фюрер заявив: «ми -соціалісти, ми - вороги економічної системи капіталізму».
Хотів би зробити невелику вставку. Щодо класової боротьби - то сьогоднішні націонал-революціонери не мають відмовлятись від цього терміну, через те, що він марксистський. Доки буде тривати експлуатація людини людиною - класова боротьба мусить тривати. Для побудови безкласового суспільства вона необхідна. Щодо двох інших процитованих питань - то влада Гітлера не ліквідує право власності на підприємства і не ліквідує відсоткове рабство - а зовсім навпаки. «Національні» буржуї, які замінять жидівських, стануть справжньою арійською «елітою», і новими, далеко не соціалістичними, друзями самого Адольфа.
Практично зразу, після утвердження та закріплення НСДАП при владі, партійні діячі взялися до роботи. Знищивши всю соціалістичну опозицію всередині НСДАП, капіталісти почали займатися новим визиском та шукати шляхи до сердець німецьких буржуїв.
Неточна економічна доктрина націонал - «соціалістів» влаштовувала Гітлера. З одного боку трудящим можна було розповідати байки про міфічний націонал - «соціалізм», а з іншого трактувати цей «соціалізм», як суто німецьке народне явище і домовлятись з власниками великих підприємств одночасно. Сам Гітлер колись вимовив: «Головна риса нашої економічної теорії полягає в тому, що у нас ніякої теорії немає». Коментарі зайві.
Програма Рейнгардта - комплекс заходів, що проводилися в 1933-35 роках в економіці Німеччини засобами державно-монополістичного регулювання з метою подолання безробіття при !збереженні приватної власності на засоби виробництва! і !з активним використанням ринкових механізмів (кредити, цінні папери і т. п.)! для запобігання інфляції та інших дисбалансів у системі фінансових показників.
Програма розроблена і втілена в життя під керівництвом Фріца Рейнгардта (1895-1969), статс-секретаря міністерства фінансів Німеччини - одного з головних фахівців з фінансів в апараті НСДАП; названа на честь його прізвища. У детальному аналізі виділяються перша і друга програми Рейнгардта, відповідні етапам фінансування всього проекту .
Основною ціллю цієї програми була боротьба з безробіттям в Німеччині, шляхом домовленостей з капіталістами. Гітлер не вважав за потрібне націоналізувати державні об`єкти - достатньо було змусити власників виробництва товаришувати з новим режимом, що й було зроблено. Справа в тому, що абсолютна більшість робітників фабрик та заводів були прибічниками не націонал-соціалізму, а соціал-демократії, рідше - комунізму (багато з яких брали участь у бойових загонах Комуністичної партії Німеччини). Опозиційність робітничого руху до нової влади не задовольняла і саму владу. Тож власникам заводів було поставлене завдання - наймати більше людей на роботу. Зі свого боку держава таким шляхом буде «успішно» боротися з безробіттям, яке на 1933 рік у Німеччині сягало більше 6 000 000 чоловік, а капіталісти кластимуть у свій карман більше грошей. Всі задоволені. Спеціальними декретами Гітлер заборонив страйки та профспілки. Мабуть, через свою «соціалістичність» та безмежну любов до пролетаріату.
Ставши в 1933 році рейхсканцлером, Гітлер вже 17 березня повернув на посаду президента Рейхсбанку Яльмара Шахта - на той момент головного представника американської фінансової корпорації Дж. П. Моргана (того самого гітлерівського буржуя). Шахт ніколи не був націонал - соціалістом. Більш того, він був неприхованим космополітом. Його родина - вихідці з Данії. Батько й троє братів з початку століття проживали в США, одержали громадянство Штатів. Шахт мав величезні зв’язки і вплив не тільки на Брейтерштрассе та у Дюссельдорфі (серце Руру), але й на Нью-Йоркській Уолл-Стріт, і в лондонському Сіті.
Вже у травні 1933 року Шахт поїхав у США, як представник гітлерівського уряду. Він зустрічався з президентом, з міністрами, з фінансовими воротилами Америки. США погоджуються на призупинення сплати величезних старих боргів Німеччини й надають їй нові позики. Шахт домігся також припинення сплати боргів Німеччини всім іншим країнам. У червні 1933 року на міжнародній економічній конференції в Лондоні Шахт домагається дозволу на переозброєння Німеччини. Тоді ж Шахт зустрічається з директором англійського банку Норманом і Німеччина отримує від Англії мільярд фунтів стерлінгів. І все це з однією метою - втягти Німеччину у війну зі СРСР. «Без Англії як платіжної установи і без можливості продовжити строки кредитів Німеччина не змогла б здійснити свої плани… Знову й знову Німеччина відмовлялася від своїх зобов’язань, публічних і приватних, але вона продовжувала купувати вовну, бавовну, нікель, каучук і нафту, поки її потреби не були задоволені, а фінансування цих закупівель проводилося прямо або побічно через Лондон», - писала одна із британських газет у травні 1935 року.
25 вересня 1935 року Шахт зустрічається зі спеціальним представником представника США Рузвельта - Фулером. На зустрічі Шахт прямо заявив, що зброю Німеччина робить для майбутньої війни. У 1942-1943 роках Шахт неодноразово зустрічався в Базелі з американськими банкірами, пропонуючи їм мир на Заході, і лише розгром німецьких армій під Сталінградом розвалив ці плани. Коли крах Німеччини став неминучим, американська розвідка в особі Алена Даллеса навіть почала спробу поставити Шахта на чолі німецького уряду.
Наприкінці 1933 року два найбільших американських банкіри - Олдрич і Манн нанесли візит особисто фюреру. За результатами бесіди вони зробили висновок, що “з паном Гітлером можна вести справи”.
А от, що сказав на початку 30-х років англійський промисловець А.Бальфур - голова правління сталеливарних фірм “Артур Бальфур енд компані лімітед” і “Кепітел стіл уоркс, Шеффілд, директор “Нешнл провіншл бенк”: “Чи будуть німці знову воювати? З мого погляду, у цьому немає ніякого сумніву, і я твердо впевнений, що одного чудового дня ми або дозволимо німцям озброїтися, або самі озброїмо їх”. От про кого говорив Шахт: “нам”… Він говорив не лише про великий германський капітал, а і про представників вищих світових, у тому числі американських фінансово-промислових кіл.
Шахт посприяв Моргану й Ділону при реалізації “плану Дауеса”, на якому ці американські банкіри заробили сотні мільйонів доларів. Багато відомостей про співробітництво західних корпорацій з гітлеристами можна почерпнути з доповіді американському конгресу комісії сенатора Ная.
На відміну від комуністів, Гітлер не боровся з приватновласницькими інтересами, а їх заохочував. Однак найбільшу вигоду від цього став отримувати не «середній клас», на чиїх голосах Гітлер прийшов до влади, а найбільші капіталісти, до яких незабаром додався і ряд високопоставлених генералів. Ідеї соціалізму для середнього класу, були відкинуті, колективні договори і профспілки поставлені під заборону. Інтереси монополій, які отримували від держави переважну підтримку в порівнянні з дрібними підприємцями, і витягували надприбутки, все більше зросталися з інтересами Гітлера і виправдовувалися владою.
Більше того, на військових заводах капіталіста Густава Круппа, який дуже товаришував з фюрером, використовувались військовополонені, які знаходились у рабській залежності від своїх власників.
Ось приблизно таким був гітлерівській «соціалізм». Однак, в самому націонал-соціалістичному русі у нього було багато супротивників, і багато ідейних революційних націонал-соціалістів поклали свої голови у боротьбі з шовіністичним буржуазним капіталізмом. Але про це я напишу в наступний раз.