(no subject)
вчора випадково зустріла в маршрутці свою однокласницю Років 2 її точно не бачила ....що робить час та життя з людьми.....я її впізнала лише по осбливостях голосу....переконалась що це вона лиш тоді, коли вона мене впізнала і привіталась...колись вона всі проблеми та труднощі сприймала з посмішкою, та стьобом.......зараз в очах стіна, а в голосів цинізм, п"яний і гіркий, який відскакує від зубів відскакує, як іскри; на обличчі -- крива посмішка.....ніколи по подумала, що побачу її в такому образі....ніколи не подумала б , що колись побачу в ній себе, років 3 тому....