Психотехніка руйнації сприйняття.
Психотехніка руйнації сприйняття.
Техніка поєднує у собі простоту та складність. Все, що вимагається від людини - від п`яти до трьох десятків хвилин часу та трошки уваги, або точніше її відсутності. При цьому місце перебування особливого значення не має - на тихому узліссі, у метушливій черзі, під зоряним небом, на тролейбусній зупинці.
Ключ єдиний - зупинити свій погляд, що у звичайному стані безперервно сканує оточуючий простір.
Розум обробляє тонни інформації й зазвичай вважається, що робить він вірну справу. Насправді ж інколи його можна підловити на домальовуванні того, чого немає. Наприклад, у осінніх сутінках пожовкле листя, підняте несподіваним поривом вітру, сприймається як невідома істота. Подекуди це може бути й правдою, але це випадки, що потребують особливої уваги, адже стосуються сфери чуття, а не розуму. Натомість міцні обійми трактувань Світу, що ними стискає нас власний розум можуть бути значно послаблені, або ж навіть зруйновані за допомогою цієї техніки.
Зупинити свій погляд. Для того, щоб перервати постійну дію із вибудовування світу із клаптиків реальності, які ми здатні сприймати. Побічно має бути досягнута відстороненість, що допомагає утримувати очі в нерухомості. Й тоді світ похитнеться, втративши свою звичну опору. Той світ, що вибудовує наш розум для себе, але не той Світ, що існує насправді. Варто дивитися на ближні речі, не перенапружуючись спогляданням пейзажів.
Нібито статичні об`єкти, на які у цей момент спрямований погляд почнуть рухатися. Мощена поверхня дороги може піти легкими хвилями, наче поверхня розлогого плеса. Особливо цікаво спостерігати за безхмарними сутінковими небесами... Але в кожного свій Шлях й ніколи не наперед не дізнатися, які видіння принесе практика.
Техніка дозволяє додатковий раз "впевнитися", що немає нічого певного й навіть світ, який ми добре знаємо починає розсипатися на друзки, якщо прибрати лиш одне. Вона зачіпає сферу тонкої взаємодії очей з розумом та чуттями, цього разу - почерез нестачу інформації про навколишнє. Це йде у суголос із принципом граничного досвіду.
І як завжди, єдине мірило, що допомагає оцінити якість практики - її ефективність.
Слава Велесу!
Техніка поєднує у собі простоту та складність. Все, що вимагається від людини - від п`яти до трьох десятків хвилин часу та трошки уваги, або точніше її відсутності. При цьому місце перебування особливого значення не має - на тихому узліссі, у метушливій черзі, під зоряним небом, на тролейбусній зупинці.
Ключ єдиний - зупинити свій погляд, що у звичайному стані безперервно сканує оточуючий простір.
Розум обробляє тонни інформації й зазвичай вважається, що робить він вірну справу. Насправді ж інколи його можна підловити на домальовуванні того, чого немає. Наприклад, у осінніх сутінках пожовкле листя, підняте несподіваним поривом вітру, сприймається як невідома істота. Подекуди це може бути й правдою, але це випадки, що потребують особливої уваги, адже стосуються сфери чуття, а не розуму. Натомість міцні обійми трактувань Світу, що ними стискає нас власний розум можуть бути значно послаблені, або ж навіть зруйновані за допомогою цієї техніки.
Зупинити свій погляд. Для того, щоб перервати постійну дію із вибудовування світу із клаптиків реальності, які ми здатні сприймати. Побічно має бути досягнута відстороненість, що допомагає утримувати очі в нерухомості. Й тоді світ похитнеться, втративши свою звичну опору. Той світ, що вибудовує наш розум для себе, але не той Світ, що існує насправді. Варто дивитися на ближні речі, не перенапружуючись спогляданням пейзажів.
Нібито статичні об`єкти, на які у цей момент спрямований погляд почнуть рухатися. Мощена поверхня дороги може піти легкими хвилями, наче поверхня розлогого плеса. Особливо цікаво спостерігати за безхмарними сутінковими небесами... Але в кожного свій Шлях й ніколи не наперед не дізнатися, які видіння принесе практика.
Техніка дозволяє додатковий раз "впевнитися", що немає нічого певного й навіть світ, який ми добре знаємо починає розсипатися на друзки, якщо прибрати лиш одне. Вона зачіпає сферу тонкої взаємодії очей з розумом та чуттями, цього разу - почерез нестачу інформації про навколишнє. Це йде у суголос із принципом граничного досвіду.
І як завжди, єдине мірило, що допомагає оцінити якість практики - її ефективність.
Слава Велесу!