Коктебель (featuring Live in Blue Bay)
The grass was greener,
The light was brighter,
The taste was sweeter...
Ще так недавно, лежачи на узбережжі, я відчував душевну невагомість: мого тіла торкалося лагідно сонце, манили у свої обійми хвилі, а очі раділи принадам дівчат. Ця мить повторилася ось тільки через п'ятнадцять років. Хоча це вже зовсім інше. Десятирічним хлопчиною я ще не до кінця усвідомлював властивості і цінність часу, мене так не вабила жіноча природа, я був більш легковажним, проте не настільки як зараз. Та все ж є те єдине, що об"єднало ці дві незабутні точки на карті вселенського часу.
Море!
З самого початку я знав, шо все буде ладно - виходячи з квартири зустрів привітного дядька, що живе по сусідству.
Далі здибанка з другом Дєньою, поїздка дизельом до ст. Шевченка. Настрій на висоті, політ нормальний:
(викладатиму переважно Дєню, щоби показати все своїми очима, так би мовити)
Станція Шевченка зутріла нас привітно:
Далі здибанка з двома іншими попутчиками. Виїжджаємо в напрямі Сімферополя. Мікстура перед сном:
Загалом у вагоні дофіга людей заряджалися, проте всі були мирні й доброзичливі. Провідник віз у своєму купе двох дівок розгульного виду, а сам спав на боковій нижній полці.
По приїзду відразу відчули покращення в плані маршрутного автотранспорту - квитки викуплені на півдня вперед, щоб доїхати, довелося сидіти на маленьких пластмасових стільчиках в проході (таких щасливчиків було ше з десяток). Затухаючі радість і ентузіазм:
Добравшись до місця призначення (Коктебель), знайшли житло (не без суєти, хоча вибір там - кожна п"ята хата), а далі понеслось...
В принципі, метою поїздки було відвідування безплатного джазового фестивалю "Live in Blue Bay", щоправда більшість часу довелося провести на природі, про що в деякому сенсі жалкую (що не приділив належної уваги музиці).
Першого ж дня пообіді, вирушивши до моря, натрапиили на Малу Сцену (яка виявилася літнім кабачком), де грала якась банда модерновий такий, драйвовий джаз. Жаль, шо не лишились їх послухать - спокусились морем.
Увечері пішли на Велику Сцену послухать Макаревича і не тільки (жидок на старості вдарився в джаз). Як виявилось джазмен з Андрюхи нікудишній, але старичок пихтів, благо були хороші музики на підстраховці:
Наступного дня, прокинувшись, ми прийнялися за свої звичні справи:
Потім було вирішено йти на Кара-Даг. Якою ж несподіванкою для нас стало те, що це вже понад 30 років заповідна зона, і звичайним роздовбаям, типу нас, вхід на територію закритий. Вірніше, ми то спробували просковзнути, але майже одразу нас вичислив один мудак в єгерській формі з дровинякою, горланячи при цьому: "Что ты смотришь?! Для русских же людей написано!..." і т.д. Коротше кажучи, кілька разів ше спробували обійти іншими шляхами, але скрізь були "прикордонні" стовпчики, тож ми пішли боблятись у морі.
Дєня типу глаголить: "Там ошивається бик в погонах прапора, який запрошує туристів вломити йому звіздюлєй":
Коктебель з висоти пташиного помьота:
А тут, мабуть, запрошують подорожніх скуштувати соковитих персів:
На пляжу нам теж натякали:
Дєня оргазмує - чи то від моря, чи то від форм вище:
Я теж ніяковію від таких принад:
Хоч бери, та не дивись, шоб не зомліти від ейфорії
А далі вино, шатання узбережжям, знову вино, фанк під нічним небом, сни. Правда перед сном познайомилися з друзями, які зупинились по сусідству:
Третього дня махнули в протилежний бік міста - в напрямі мису Хамелеон:
По дорозі надибали нудистський пляж, який собі мирно розлягаєтсья в межах поселення. На фото зверніть увагу на парочку трохи нижче зліва від водного мотоцикла - чи то чувак їй в дупу заглядає, чи плескає в долоні, як в тому анекдоті.. Хрін просциш, одним словом:
Дорогою до мису мали позаземний контакт з прибульцем округлої форми:
Мабуть, його рук справа:
Збентежені побаченим, вирішуємо трохи перевести дух, обговорюючи подальші дії:
Добравшись до мису, повтикали трохи на дикому пляжі. З нього, доречі, добре видно головну місцеву точку парапланеристів й інших поетів неба:
Вибираючись на мис (який, доречі, з глиняної породи) ставало досить таки лячно, особливо за штани
Далі йти не зважились, знову ж таки, шоб не прати штани
Потрохи вертаємось назад
Забув сказати! Перебуваючи на мисі, ми знову бачили НЛО! Цього разу якийсь невідомий (не вдалося розгледіти через густий хмарний покрив) літаючий корабель подавав сигнали комусь в Коктебелі:
На хіппанському пляжі пропонували широкий асортимент корисних речей фо фрі:
А далі знов хмільна вечеря, розмови про дівок, що траплялись в нашому житті, п"яна музична ейфорія...
Лежачи десь між небом і землею, ми все ж відчували, що наступного дня пора відлітати додому
Однак, стривайте! Літаки, джаз - все це соплива романтика, а в нашій історії має бути чітка жирна крапка.
Година до потягу. Сидимо в якомусь гнилому дворику неподалік від вокзалу. Дєня розказує анекдот про те, як чоловік купляв квитка для тещі: бокове верхнє місце біля туалету, останній вагон з дембелями, циганами і ше купою всякої холєри.
Заходимо у вагон, знаходимо своїх два бокових місця біля туалету (про це мені сказали ще на касі), нічого особливого не передчуваючи.
Заходить два товстих дядька. Хекають, сопуть, з сумками. Сідають, відсапуються. Заходить ще одна товста бабця, потім її донька з дитиною. Ми переглядаємось, дебільно посміхаючись. Потім бабця випроводжає дочку. Замість неї приходить ше дві здоровецьких женщини пенсійних лєт. Кажуть до мужиків: "У вас скіки білєтів?" - "Один."- "А в нас три!". Потім приходить ше одна огрядна й ароматна мадам з тої ж компанії. Починають вовтузитись, мінятись місцями, словами, сумками. Епогей! А точніше жирна крапка.
ПС. Перепрошую за невеличкий глюк з фотками - щоб нормально все відображалось, екран має бути мінімум 17" (16:9) або 21" (4:3). Здуру переформатував фотки з шириною 1000, а їх тепер не повністю видно на малих екранах.