Режисерський почерк
Ми - не безліч стандартних "я",
А безліч всесвітів різних.
Кожна людина має власний світогляд. Куций чи розлогий. Кожен митець - власну палітру. Барвисту чи пусту. Так само й режисери. Пориви здіймають їх душу, спогади тягнуться слідом за образом, каскад ситуацій малює канву. В це важко повірити, але магічність моменту інколи може вилитися в новий світ. Ілюзорний, неосяжний, загадковий, проте гранично реальний. Бо інколи губишся в ньому, забуваючи навіть про оточуючу дійсність.
Особисто я часто ловлю себе на думці, що попри велич певного кіномитця, у нього може бути відсутній впізнаваний стиль. Для прикладу, я з великою повагою ставлюсь до Фріца Ланга, але переглянувши "Стомлену смерть" і "Метрополіс" (ну і зважаючи на той факт, що він приклав руку до сюжетних хитросплетінь "Кабінету доктора Калігарі"), але ніяк не можу прослідкувати загальної такої наскрізної думки, чи то настрою. Можливо, мало ще подивився.
Бувають же режисери (особливо голівудські, починаючи з 50-х років), які ніби втрачали власний шарм чи атмосферу, зливалися з іншою кінобратією. Тобто кіно може бути цікаве, значне, проте без фірмового підпису, на кшталт репродукції в живописі - блискуче полотно, проте без авторського мазка. Від того сумніваєшся в унікальності (не тільки твору як такого, а унікальності, як визначальної точки в мистецькому рухові і процесах).
А інколи щастить натрапити на зовсім своєрідне, самодостатнє явище. Після "Хіросіми..." Алена Рене серед "безлічі всесвітів різних" вимальовується один новий, такий неосяжний, такий незвичний... Такий до болю знайомий і примарний водночас.
---
Буду радий почути про режисерів, яких ви не розгадали,
або таких, що знімали фільми, ніби знаючи вас з пелюшок.