Кінодайджест. Березень-квітень 2013
Давно нічого не писав про кіно, та й останніми днями не читав на цю тему нічого (а ще місяць тому майже щоденно 1-2 години читав всякі рецензії, гортав інфу, цікавився прем'єрами). Наразі відволікають деякі проблеми, але найближчим часом сподіваюсь знову впасти в обійми коханої кіностихії. А поки розповім про найбільші переживання/події/сподівання останніх двох місяців пов'язані з кінематографом.
Кілька днів тому в Альфреда Пачіно був ювілей (дякую movie_slavic, що нагадав), тож ризикну порадити варті уваги фільми (серед особисто переглянутих) за участю легендарного ювіляра:
"Паніка в шприц-парку" (1971)
"Хрещений батько" (1972)
"Опудало" (1973)
"Серпіко" (1973)
"Хрещений батько 2" (1974)
"...І правосуддя для всіх" (1979)
"Обличчя зі шрамом" (1983)
"Море любові" (1989)
"Хрещений батько 3" (1990)
"Запах жінки" (1992) {отак раджу (хоча дещо у фільмі не подобається), а сам і не бачив оригінальної стрічки з Вітторіо Гассманом, для певності слова}
"Гленгеррі Глен Росс" / "Американці" (1992)
"Шлях Карліто" (1993)
"Спека" / "Сутичка" (1995)
"Інсайдер" (1999)
"Китайська кава" (2000)
"Безсоння" (2002)
"Сімона" (2002)
Вже повним ходом йде підготовка до Одеського кінофестивалю. Програма відома лише наполовину, але для себе я вже виокремив найцікавіші події:
- На монументальних Потьомкінських сходах постане перед нами шедевр великого німого кіно - "Схід сонця" (1927) Мурнау
- Гала-прем'єри: "Дівчина і смерть" (2013) Стеллінга
- Українська національна кінопремія. Короткий метр - кращі українські короткометражки останніх 2-3 років
- Ретроспектива фільмів Сергія Параджанова.
Сторінка з програмою тут.
Днями вирішив продовжити знайомство з вподобаним неореалізмом картиною "Викрадачі велосипедів" (1948) Вітторіо Де Сіки. Традиційна для жанру соціальна-класова напруга, естетика низів змальована дещо поверхнево, місцями простувато. Але попри відсутність такої глибини, як, скажімо, у фільмі "Рим - відкрите місто", тут я помітив деякі елементи, які, як на мене, знайшли відображення в пізніших роботах італійських режисерів, зокрема Антоніоні. Згадаймо кілька епізодів пошуку велосипеда (спроби впіймати і притягнути до відповідальності діда-посередника, спроби публічно розквитатися з безпосереднім викрадачем) - коли за відсутністю свідків і доказів твоя реальність стає лише вигадкою, ба навіть наклепом. Ця ж ідея більш вишукано і метафізично втілена в еталонному "Фотозбільшенні", коли реальність врешті набуває рис якогось сну, неясного спогаду. Таким чином, "Викрадачі велосипедів", попри деяку буденність і, місцями, сюжетну затягнутість, несуть заряд справжнього кіно: з гострим сюжетом, недомовками (простором для уяви) і притчевою формою.
На вихідних врешті пересилив себе і таки додивився альманах "Мудаки. Арабески", який почав ще десь рік тому. Ось як свого часу прокоментував цей альманах кінокритик Олександр Гусєв: (взято шматок з форуму "Неформат"):
"Подмечено, выражено много "свинцовых мерзостей" жизни, но вот зачастую всё это остаётся на уровне простой констатации факта. Вначале одного из фильмов персонаж говорит другому: "Ну короче один мужик пил пиво, фисташками подавился". Многие из короткометражек, если не большинство, можно вот так описать несколькими предложениями, и их просмотр не добавит к нехитрой фабуле вообще ничего. В общем, это какой-то буквальный вариант жанра русской литературы, "физиологического очерка"- есть какой-то срез, слепок с действительности, какой-то подмеченный эпизод, переданный на экране с большей или меньшей степенью правдоподобности. Но какого-то осмысления, переживания происходящего почти нигде нет, или присутствует на уровне окончания анекдота или плоской морали у басни. В общем, большую часть из показанного мы можем постоянно наблюдать в окружающем пространстве, и лично я не вижу какой-то настоятельной необходимости видеть это на экране в том же виде."
Звичайно, відгук там не настільки гнівний, я просто взяв найбільш критичну його частину, з якою погоджуюсь найбільше. Є кілька вартих уваги картин, зокрема: "Тупик", "Глухота", "П'ятниця" (мабуть фаворит), "Свєта", "Кончена", "Бабуся", "Останній лист" - але жодна з них є чимось дійсно видатним, всі ці опуси в межах 4-6,5 з 10, не кажучи вже про менш вдалі твори альманаху.
І недарма я трохи вище згадува про неореалізм. Зараз ситуація в українському кіно приблизно така ж, як в Італії на початку 40-х, в ідейному плані, звісно (а фактично в рази гірша через брак талантів і ресурсів). Себто минулі парадигми вже остаточно застаріли, творці (та й публіка) прагнуть чогось більш модернового, як в сюжетному плані, так і в художньому, проте втрачена система, встрачена база, втрачені традиції, втрачена майстерність, ну і брак коштів теж відіграє свою роль (хоча, далеко не головну). І в цей кризовий в багатьох сенсах період молоді автори звертаються саме до буденних тем, до проблем маленької людини, до соціальних конфліктів. Чим не українська хвиля неореалізму? Ідейно, теоретично - так. Фактично - недореалізм. Аж ніяк не хочу принижувати творчу кіномолодь, але реалізація цих наболілих проблем, вистражданих суспільних криз полишена кінематографічного мислення, натхнення, якщо хочете. Не скрізь, але переважно. Але ж є паростки надії, запевняю!
Свідченням цього, хоч невеличкого, проте поступального руху є наступний альманах - "Україно, goodbye" (дякую mikusia_m за пораду), створений через рік-два після "Мудаків". Як твердять автори, на відміну від першої збірки, для зйомок "Україно, goodbye" були залучені певні кошти, і це дійсно відчувається. Але справа не лише в матеріальній базі, хоча технічно фільми значно виросли. Головне досягнення - творчий прогрес, художнє збагачення. Звичайно, ще зарано говорити про якийсь дійсний злет, проте певні промені світла вже просочуються з проекторської на полотно українського кінематографу. Хочеться вірити, що надалі цей процес стане масштабнішим, і, що головне, - духовно окриленим.
На жаль, не мав змоги подивитися всі стрічки альманаху, проте серед чотирнадцяти переглянутих хочу відмітити наступні: "Як козаки у космос полетіли", "Ворона", "Ангел смерті" (доволі шокуючий і суперечливий твір, проте один з найбільш концептуальних і самодостатніх), "Майже кохання". Якраз останній серед перерахованих став для мене справді натхненним, можливо тому що близький моєму, дещо ліричному, світосприйняттю. Примітно, що режисер цього фільму, Юлія Шашкова зняла для альманаху "Мудаки" дві короткометражки, які мені теж запам'яталися - "Бабуся" і "П'ятниця". Звісно, ці три роботи не бездоганні, з очевидними недоліками, проте кожна з них цікава, жива, кіношна. Тому серед молодих українських кінематографістів я вбачаю найбільше перспектив саме в цій жінці (цікаво, що серед авторів короткометражок обох альманахів майже половина - жінки, - не те, що вражає, але приємно дивує цей факт).
Ну досить на сьогодні. Якщо когось замолодив своїми розмовами, то ось вам посилання:
"Мудаки. Арабески" - http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=35042
"Україно, goodbye" - http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=45863
"Україно, goodbye" (онлайн + деякі фільми, яких бракує на Толоці) - http://megogo.net/ru/view/125931-ukraina-gudbay-pochti-lyubov.html