Одухотворене кіно
Позавчора я ледь не плакав. На очі навертались сльози, серце пробирав щем. Але, врешті, радість увінчала мою душу. Цей сумний, проте натхненний стан огортає в моменти своєрідного прозріння, духовної наснаги.
"Страсти по Андрею" (або "Андрей Рублёв" в традиційному означенні) - одна з таких душевних кульмінацій, як творця так і глядача.
Фільм наскільки глибокий і багатогранний, що словесно змалювати всю красу й духовні таїнства просто неможливо.
Щоби не писати купу шаблонних слів і фраз (які, більш за все, вже сказали до мене інші рецензенти й дослідники), я просто залишу думки Бергмана з "Чарівного ліхтаря":
Фильм, если это не документ - сон, греза. Поэтому Тарковский самый великий из всех. Для него сновидения самоочевидны, он ничего не объясняет, да и что, кстати сказать, ему объяснять? Он - ясновидец, сумевший воплотить свои видения в наиболее трудоемком и в то же время наиболее податливом виде искусства. Всю свою жизнь я стучался в дверь, ведущую в то пространство, где он движется с такой самоочевидной естественностью.
