Мої нові музи
Мої невеликі канікули між святами минули за переглядом фільмів, сном, прогулянками невідомими вулицями міста. Під час однієї ліричної прогулянки світом кіно ("В четверг и больше никогда" (1977) Анатолія Ефроса) мене захопила в свій полон молода героїня Вєри Глаголєвої. Сиджу і млію, згадуючи цей стривожений погляд янгола, ці чутливі губи, душу, чисту й непорочну (хоча...)
А в перші дні нового року вирішив був трохи виправитись в плані своєї неосвіченості - переглянути класичну стрічку з новорічним антуражем - "Квартиру" (1960) Біллі Вайлдера. Блискуче кіно, маю сказати: невимушений гумор, приємна гра акторів, цікава історія з купою сюрпризів, спритна постановка - загалом гідний конкурент "Іронії долі" чи "Цього прекрасного життя". Але головним відкриттям був не Вайлдер (три його фільми бачив раніше) і не віртуоз Джек Леммон (чию майстерність я вперше оцінив в психологічній драмі "Гленгеррі Глен Росс"), а сповнена п'янкого солодкавого шарму Ширлі Маклейн.
Якщо хто хоче додаткову порцію бальзаму на душу, насолоджуйтесь ще (але вже студійні фото):
