листи

May 15, 2010 18:30

робив ревізію паперів , випадково натрапив на пачку листів. Було колись пару знайомих які упорно не хотіли скайпитися й милитися й просили писати руками. Й чесно вам скажу жаль шо ті часи пройшли , зря люди не пишуть одне одному листи.  Цікаво хтось ще так спілкується ? Й знаєте в чому найбільший  кайф ? Найбільши кайф коли до тебе приходить відповідь з знайомим адресом на конверті тоді коли ти вже й перестав чекати. Це так класно й так тепло побачити знайомі закарлючки . А ще ми стільки губимо коли друкуєм. в листі можна стільки взнати по почерку , папері й взагалі. кожен лист це ціла повість сама по собі. Хтось писав кілометрові саги , хтось просто присилав листівку рівно з одним реченням. Доречі спробуйте якось вкласти у речення в пів візитки а той меньше кавалок життя тривалістю в півроку й ше встигнути передати купу почутів та емоцій які у вас зібралися в сторону адресата.

Ну то уж давно минувші дні , тепер полковнику ніхто не пише , крім спамерів та замовників. А найгірше шо й мені якось

Давно забытые, под легким слоем пыли,
Черты заветные, вы вновь передо мной
И в час душевных мук мгновенно воскресили
Всё, что давно-давно утрачено душой.

Горя огнем стыда, опять встречают взоры
Одну доверчивость, надежду и любовь,
И задушевных слов поблекшие узоры
От сердца моего к ланитам гонят кровь.

Я вами осужден, свидетели немые
Весны души моей и сумрачной зимы.
Вы те же светлые, святые, молодые,
Как в тот ужасный час, когда прощались мы.

А я доверился предательскому звуку -
Как будто вне любви есть в мире что-нибудь! -
Я дерзко оттолкнул писавшую вас руку,
Я осудил себя на вечную разлуку
И с холодом в груди пустился в дальний путь.

Зачем же с прежнею улыбкой умиленья
Шептать мне о любви, глядеть в мои глаза?
Души не воскресит и голос всепрощенья,
Не смоет этих строк и жгучая слеза.
(с)
Афанасий Фет. Воздушный город.
Стихотворения 1840-1892 гг.

Previous post Next post
Up