хворобливе.

[volentem]

Це так дивно, що ти все ще знаєш, як пахнуть світанки,
Що мереживо днів не закрило від тебе світи,
Що ти бачиш, якими бувають над вечір жінки,
І усе ще рахуєш на пальцях порізи та ранки,
Що ти любиш це місто, напоєне втратами й сіллю,
Що нічного трамваю тебе ще хвилюють вогні,
Що усі, кого втратила тут, на страшній мілині,
Ще приходять до тебе щоночі і діляться зіллям,
Що цілуєш людей, так як інші цілують ікони,
Що ні жоден пророк не звернув тебе з цього шляху.
Варто бігти над спокій, знайти себе десь на даху,
Й потім тихо, незримо для всіх, повертатись додому.

****

А у этой двери какой-то стальной засов.
Ты не знаешь, что мною движет, а я немею.
Не умею ни дерзких взглядов, ни умных слов.
И не вижу, как это все описать полнее.
Эти окна - не всюду видно, как выйти вон.
И стоишь, и лбом ощущаешь влагу.
Помнишь, ты прятал руки, а я перрон.
Впрочем, возьми медаль свою за отвагу.
У этих улиц глупы названья, тупы углы.
Как успеваешь выжить на светофоре?
Как узнаешь себя среди вечной мглы?
Так замирают в прерванном разговоре.
У этих… к черту. Пусты глазницы, глухи умы.
Я ли себя саму застаю в постели,
Вынув уже под утро из вязкой тьмы.
Кто я среди безвестных твоих Офелий?