твір на тему: Чому я ходжу на хокей...

[volentem]

Відкрила сезон живого хокею матчем Беркут-Донбас в Палаці.
під час матчу була купа думок, типу прийду поділюся, як це круто, але зараз всьо зникло десь в папці кошику)
тому дифірамб буде менше, ніж планувалося, але таки будуть.
не фанат я жодної з команд, але тим не менш...
хокей - це емоції, емоції, ЕМОЦІЇ!!!!!!
це коли гравці в розпачі кидають шоломом об лід, або мутузять один одного, скільки встигнуть до втручання суддів та одноклубників.
це швидкість - коли за 20 секунд шайба встигає кілька разів перетнути центральну лінію.
це СПРАВЖНІ сльози воротаря, якого знімають в першому таймі після трьох пропущених шайб.
це випадковість на випадковості, коли ти навіть не помічаєш, як саме шайба потрапила в ворота.
це боротьба, від якої чуваків розмазує по льоду або бортиках
це відсутність качань по майданчику і безкінечних апеляцій до суддів
мінімум симуляцій, хоч знаючі люди кажуть, шо й серед хокеїстів є специ цієї справи, однак, погодтесь, на лід особливо не нападаєшся.
ну і знову ж таки - емоції емоції емоції на кожному метрі, в кожному ігровому моменті.
я канєшна ідеаліст, і там мабуть купа позаігрових моментів, які не є такими вже й привабливими, однак..
власне отак я провела літо отак я це все бачу й відчуваю)
такшо хокей рулить!!!)