(no subject)
ПРАВИЙ МАРШ
Віталій Портников
День недавніх парламентських виборів в Австрії я провів у Брегенці, столиці землі Форальберг і одному з найспокійніших міст альпійської республіки. Про те, що відбуваються вибори, нагадували хіба що невеличкі плакати із зображеннями лідерів провідних політичних партій та діаграми у тижневиках: якою може бути нова правляча коаліція? Чи вдасться відновити союз соціал-демократів із консерваторами, які вирішили не правити країною разом і тому пішли на дострокові вибори? Чи соціал-демократам вистачить підтримки „зелених”, щоб створити власний уряд?
Політичний землетрус стався наступного дня, коли результати виборів красномовно засвідчили - ультраправі партії набрали разом близько 30 відсотків голосів і „простого” формування нової влади не буде. Партія свободи, яку колись заснував Йорг Хайдер, одіозний глава уряду Карінтії, впритул наблизилась до двох найбільших партій країни - можливо, дякуючи своєму новому лідерові Хайнцу Штрахе. Він набагато відвертіший за Хайдера і не побоюється пропаганди неонацистських ідей. Однак і сам Хайдер з успіхом не забарився - створив нову партію, Спілку за майбутнє Австрії, яка також пройшла до парламенту із непоганим результатом.
Не можна сказати, що це перший ультраправий тріумф в новітній австрійській політичній історії. Але з часу, коли Партія свободи тоді ще Йорга Хайдера одержала близько 28 відсотків голосів на виборах, здавалося, що австрійське суспільство вже перехворіло одним з найнеьезпечніших політичних захворювань Європи - правим популізмом.
Проте подивимось на обставини, які привели до успіху ультраправих. Вибори в Австрії були позачерговими. Консерватори і соціал-демократи продемонстрували нездатність знаходити компроміси у „великій коаліції” - на відміну від колег у Німеччині, які, незаважаючі на всі взаємні претензії, все ж таки сформували достатньо ефективний уряд. Передвиборча кампанія традиційних партій також базувалася на протистоянні із партнером по уряду - і все це на тлі фінансової кризи у світі, що, як відомо, може найбільше налякати саме „маленького” виборця.
У такій ситуації виборець починає шукати простих рішень. І звертає увагу на ультраправих, що пояснюють йому - всі проблеми від Європейського Союзу і мігрантів. Нічого нового - але в ситуації політичної й економічної нестабільності ще й як діє!
Австрійський тріумф ультраправих - ще один доказ того, якою важливою є політична відповідальність. Ви скільки завгодно разів можете доводити, що позачергові вибори - усього-навсього демонстрація демократичних процедур, але насправді вони завжди є ознакою політичної і суспільної кризи, нездатності домовлятися без чергового волевиявлення виборців і дезорієнтації цих виборців. Це зовсім не означає, що на майбутніх позачергових виборах в Україні ми побачимо якийсь тріумф ультраправих. Звичайно ні, на українській політичній сцені просто немає сили, яка б могла зрівнятися за потенціалом із австрійськими радикалами. Однак в українських умовах відповідь виборця на незрозумілу ситуацію - це посилення розчарування у традиційних політичних силах і зростання ролі популізму у суспільстві. З цим доведеться рахуватися. Не випадково ж мер Києва і майстер „мережевого” політичного маркетингу Леонід Чернівецький серйозно замислюється про загнальнонаціональну політичну кар’єру. Не випадково експерти обгворюють можливість появи у новому парламенті фракції партії „Свобода” Олега Тягнибока - того самого Тягнибока, який радісно привітав з успіхом на виборах своїх австрійських радикальних кумирів. Ще рік тому, під час попередньої передвиборчої кампанії і про Тягнибока, і про Чернівецького в парламенті годі було й думати. Але ще одна гра в кризу, ще одні вибори - та до того ж на тлі абсолютно реальних економічних випробувань для більшості населення - і ми побачимо й не таке небо у діамантах...
www.glavred.info
Віталій Портников
День недавніх парламентських виборів в Австрії я провів у Брегенці, столиці землі Форальберг і одному з найспокійніших міст альпійської республіки. Про те, що відбуваються вибори, нагадували хіба що невеличкі плакати із зображеннями лідерів провідних політичних партій та діаграми у тижневиках: якою може бути нова правляча коаліція? Чи вдасться відновити союз соціал-демократів із консерваторами, які вирішили не правити країною разом і тому пішли на дострокові вибори? Чи соціал-демократам вистачить підтримки „зелених”, щоб створити власний уряд?
Політичний землетрус стався наступного дня, коли результати виборів красномовно засвідчили - ультраправі партії набрали разом близько 30 відсотків голосів і „простого” формування нової влади не буде. Партія свободи, яку колись заснував Йорг Хайдер, одіозний глава уряду Карінтії, впритул наблизилась до двох найбільших партій країни - можливо, дякуючи своєму новому лідерові Хайнцу Штрахе. Він набагато відвертіший за Хайдера і не побоюється пропаганди неонацистських ідей. Однак і сам Хайдер з успіхом не забарився - створив нову партію, Спілку за майбутнє Австрії, яка також пройшла до парламенту із непоганим результатом.
Не можна сказати, що це перший ультраправий тріумф в новітній австрійській політичній історії. Але з часу, коли Партія свободи тоді ще Йорга Хайдера одержала близько 28 відсотків голосів на виборах, здавалося, що австрійське суспільство вже перехворіло одним з найнеьезпечніших політичних захворювань Європи - правим популізмом.
Проте подивимось на обставини, які привели до успіху ультраправих. Вибори в Австрії були позачерговими. Консерватори і соціал-демократи продемонстрували нездатність знаходити компроміси у „великій коаліції” - на відміну від колег у Німеччині, які, незаважаючі на всі взаємні претензії, все ж таки сформували достатньо ефективний уряд. Передвиборча кампанія традиційних партій також базувалася на протистоянні із партнером по уряду - і все це на тлі фінансової кризи у світі, що, як відомо, може найбільше налякати саме „маленького” виборця.
У такій ситуації виборець починає шукати простих рішень. І звертає увагу на ультраправих, що пояснюють йому - всі проблеми від Європейського Союзу і мігрантів. Нічого нового - але в ситуації політичної й економічної нестабільності ще й як діє!
Австрійський тріумф ультраправих - ще один доказ того, якою важливою є політична відповідальність. Ви скільки завгодно разів можете доводити, що позачергові вибори - усього-навсього демонстрація демократичних процедур, але насправді вони завжди є ознакою політичної і суспільної кризи, нездатності домовлятися без чергового волевиявлення виборців і дезорієнтації цих виборців. Це зовсім не означає, що на майбутніх позачергових виборах в Україні ми побачимо якийсь тріумф ультраправих. Звичайно ні, на українській політичній сцені просто немає сили, яка б могла зрівнятися за потенціалом із австрійськими радикалами. Однак в українських умовах відповідь виборця на незрозумілу ситуацію - це посилення розчарування у традиційних політичних силах і зростання ролі популізму у суспільстві. З цим доведеться рахуватися. Не випадково ж мер Києва і майстер „мережевого” політичного маркетингу Леонід Чернівецький серйозно замислюється про загнальнонаціональну політичну кар’єру. Не випадково експерти обгворюють можливість появи у новому парламенті фракції партії „Свобода” Олега Тягнибока - того самого Тягнибока, який радісно привітав з успіхом на виборах своїх австрійських радикальних кумирів. Ще рік тому, під час попередньої передвиборчої кампанії і про Тягнибока, і про Чернівецького в парламенті годі було й думати. Але ще одна гра в кризу, ще одні вибори - та до того ж на тлі абсолютно реальних економічних випробувань для більшості населення - і ми побачимо й не таке небо у діамантах...
www.glavred.info