(no subject)
Україна сама себе винесла за певні дужки в енергетичній дипломатії, хоча не потрібно малювати катастрофічних сценаріїв
Гість передачі - керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар
Михайло ГончарВіталій Портников: Минулого тижня було ухвалено кілька важливих для України енергетичних рішень. Головне з них стосується якраз долі туркменського газу.
В Ашгабаті побував президент Росії Дмитро Медведєв. Це його перший візит до Туркменистану з часу обрання його на найвищу посаду у Росії. Він зустрічався з туркменським президентом Ґурбанґули Бердімухаммедовим, і вони досягли практично усіх домовленостей щодо газу.
І варто повідомити ще слухачів про те, що попередньо президент Росії отримав ще одну велику енергетичну перемогу, домовившись з президентом Азербайджану Ільгамом Алієвим про спільні енергетичні проекти.
Що це означатиме для Росії? І що це означатиме для України? І чому Україні не вдається реально втручатися в той переговорний процес, в якому вона має грати головну скрипку, бо йдеться про пальне для нас, для наших заводів, електростанцій, української економіки.
Раніше українські чільники часто відвідували Туркменистан, вели власні переговори. Це було регулярно, і в часи президентства Леоніда Кучми, і в часи Віктора Ющенка. Тепер Україна немов відсутня на цьому переговорному процесі, все в руках Росії.
Президент України, зустрічаючись з президентом Туркменистану нещодавно в Санкт-Петербурзі, запросив його в черговий раз прибути до Києва, щоб поговорити. Але він до нас не їде і газ нам продавати за тією ціною, яку ми бажаємо отримати, не збирається.
А ми говоримо, що в нас буде не дуже суттєве підвищення ціни на газ, що ми домовилися з Росією. Зрозуміти, що відбувається, важко неспеціалістові.
Михайло Гончар: Ви маєте рацію, і спеціалісти також. Зараз і не видно жодної активності української енергетичної дипломатії в цьому напрямку, її не було в цьому році. Це пов’язане, перш за все, з політичною ситуацією в Україні. Звичайно, коли основні політичні гравці, а також посадові особи і в уряді, і в Секретаріаті Президента, втягнуті в політичні міжусобиці, то їм не до цього, на жаль.
http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1183383.html
Гість передачі - керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар
Михайло ГончарВіталій Портников: Минулого тижня було ухвалено кілька важливих для України енергетичних рішень. Головне з них стосується якраз долі туркменського газу.
В Ашгабаті побував президент Росії Дмитро Медведєв. Це його перший візит до Туркменистану з часу обрання його на найвищу посаду у Росії. Він зустрічався з туркменським президентом Ґурбанґули Бердімухаммедовим, і вони досягли практично усіх домовленостей щодо газу.
І варто повідомити ще слухачів про те, що попередньо президент Росії отримав ще одну велику енергетичну перемогу, домовившись з президентом Азербайджану Ільгамом Алієвим про спільні енергетичні проекти.
Що це означатиме для Росії? І що це означатиме для України? І чому Україні не вдається реально втручатися в той переговорний процес, в якому вона має грати головну скрипку, бо йдеться про пальне для нас, для наших заводів, електростанцій, української економіки.
Раніше українські чільники часто відвідували Туркменистан, вели власні переговори. Це було регулярно, і в часи президентства Леоніда Кучми, і в часи Віктора Ющенка. Тепер Україна немов відсутня на цьому переговорному процесі, все в руках Росії.
Президент України, зустрічаючись з президентом Туркменистану нещодавно в Санкт-Петербурзі, запросив його в черговий раз прибути до Києва, щоб поговорити. Але він до нас не їде і газ нам продавати за тією ціною, яку ми бажаємо отримати, не збирається.
А ми говоримо, що в нас буде не дуже суттєве підвищення ціни на газ, що ми домовилися з Росією. Зрозуміти, що відбувається, важко неспеціалістові.
Михайло Гончар: Ви маєте рацію, і спеціалісти також. Зараз і не видно жодної активності української енергетичної дипломатії в цьому напрямку, її не було в цьому році. Це пов’язане, перш за все, з політичною ситуацією в Україні. Звичайно, коли основні політичні гравці, а також посадові особи і в уряді, і в Секретаріаті Президента, втягнуті в політичні міжусобиці, то їм не до цього, на жаль.
http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1183383.html