Оновлення Дзержинського
Колись Олександр Галич, що жив в епоху тотального знесення пам’ятників Сталіну, написав чудові рядки про те, як «йдуть бронзові, але стоять причаївшись гіпсові». У наші часи якраз бронзові пам’ятники більшовицьким вождям стоять, причаївшись і чекаючи часу повернення на звичні постаменти. Тому мене абсолютно не здивувало повідомлення про те, що Москомекспертиза збирається виділяти гроші на масштабну реставрацію пам’ятника Феліксу Дзержинському.
Монумент, який залишив своє місце в серпневі дні 1991 року і знаходиться зараз у столичному парку скульптур «Музеон», увійшов до списку відомих скульптурних творів, що потребують реставрації. Серед них - пам’ятники Михайлу Лермонтову і Олександру Герцену. Автором пам’ятника Дзержинському був видатний скульптор Євген Вучетич. Так що формально не причепишся. А по суті, як любив казати начальник Дзержинського Володимир Ілліч Ленін - знущання.
Знесення пам’ятника Дзержинському було мало не головним символом розставання Росії з комунізмом. Тоді в Москві зникли пам’ятники іншим «вождям» - Калініну або Свердлову. Але саме Дзержинський, що стояв на Луб’янці поруч зі зловісною будівлею КДБ, сприймався як уособлення абсолютного зла, кривавих репресій, здійснених «чекістами» проти власного народу за наказом партійних бонз, символом кривавих підвалів, ГУЛАГу, знущань над дисидентами - загалом, всієї тієї епохи нескінченної ганьби, яка називається історією СРСР.
Так що справа була не в самому Дзержинському. Після Дзержинського репресивний апарат очолювали чудовиська куди страшніші і мерзотніші. Справа саме в цій символіці - москвичі, які прийшли на Луб’янку, чудово розуміли, з чим вони мають справу і з яким злом намагаються боротися. Просто вони програли.
Мрія чекістів - знищити партію і правити самим - збулася
Проблема виявилася не в пам’ятнику. Спадкоємці Дзержинського і не збиралися ділитися владою в новій Росії - вони просто причаїлися в тиші кабінетів за широкою спиною першого демократично обраного президента країни, забезпечивши собі можливості для швидкого збагачення і переформатування комуністичної держави в олігархічно-номенклатурну. А коли прийшов час, вийшли на світло - тепер у них стільки владних важелів і грошей, що сам російський народ їм не страшний, і буде він ще десятиліттями працювати на них, як кажуть, спасибі, що не в ГУЛАГу. А сам пам’ятник причаївся в «Музеоні». До кращих часів.
І ось тепер, коли Дзержинського вирішено реставрувати, виникає питання - а хто або що може перешкодити його поверненню на Луб’янку, якщо такого роду проект прийде в голову мешканцю Кремля чи просто московському мерові. Та й чи має тепер значення, де стоїть Дзержинський, коли чекісти впевнено утвердилися у владних і бізнесових коридорах Росії і правлять нею по своєму дивовижному розумінню - такий кошмар некомпетентності, зашореності, підозрілості й самовпевненості навіть радянським партійним лідерам у страшному сні не снився!
Головне не те, що Дзержинського немає на Луб’янці - а те, що Луб’янка не просто повернула собі колишню владу, але ще й роздулася, як монстр, розширилася до розмірів Кремля і енергетичних корпорацій, стала повноправною господинею Росії та її жителів. Мрія чекістів - знищити партію і правити самим - збулася. І те, що вони при цьому хочуть, щоб пам’ятник Дзержинському виглядав як новенький - цілком логічно.
Оновлення Дзержинського
Монумент, який залишив своє місце в серпневі дні 1991 року і знаходиться зараз у столичному парку скульптур «Музеон», увійшов до списку відомих скульптурних творів, що потребують реставрації. Серед них - пам’ятники Михайлу Лермонтову і Олександру Герцену. Автором пам’ятника Дзержинському був видатний скульптор Євген Вучетич. Так що формально не причепишся. А по суті, як любив казати начальник Дзержинського Володимир Ілліч Ленін - знущання.
Знесення пам’ятника Дзержинському було мало не головним символом розставання Росії з комунізмом. Тоді в Москві зникли пам’ятники іншим «вождям» - Калініну або Свердлову. Але саме Дзержинський, що стояв на Луб’янці поруч зі зловісною будівлею КДБ, сприймався як уособлення абсолютного зла, кривавих репресій, здійснених «чекістами» проти власного народу за наказом партійних бонз, символом кривавих підвалів, ГУЛАГу, знущань над дисидентами - загалом, всієї тієї епохи нескінченної ганьби, яка називається історією СРСР.
Так що справа була не в самому Дзержинському. Після Дзержинського репресивний апарат очолювали чудовиська куди страшніші і мерзотніші. Справа саме в цій символіці - москвичі, які прийшли на Луб’янку, чудово розуміли, з чим вони мають справу і з яким злом намагаються боротися. Просто вони програли.
Мрія чекістів - знищити партію і правити самим - збулася
Проблема виявилася не в пам’ятнику. Спадкоємці Дзержинського і не збиралися ділитися владою в новій Росії - вони просто причаїлися в тиші кабінетів за широкою спиною першого демократично обраного президента країни, забезпечивши собі можливості для швидкого збагачення і переформатування комуністичної держави в олігархічно-номенклатурну. А коли прийшов час, вийшли на світло - тепер у них стільки владних важелів і грошей, що сам російський народ їм не страшний, і буде він ще десятиліттями працювати на них, як кажуть, спасибі, що не в ГУЛАГу. А сам пам’ятник причаївся в «Музеоні». До кращих часів.
І ось тепер, коли Дзержинського вирішено реставрувати, виникає питання - а хто або що може перешкодити його поверненню на Луб’янку, якщо такого роду проект прийде в голову мешканцю Кремля чи просто московському мерові. Та й чи має тепер значення, де стоїть Дзержинський, коли чекісти впевнено утвердилися у владних і бізнесових коридорах Росії і правлять нею по своєму дивовижному розумінню - такий кошмар некомпетентності, зашореності, підозрілості й самовпевненості навіть радянським партійним лідерам у страшному сні не снився!
Головне не те, що Дзержинського немає на Луб’янці - а те, що Луб’янка не просто повернула собі колишню владу, але ще й роздулася, як монстр, розширилася до розмірів Кремля і енергетичних корпорацій, стала повноправною господинею Росії та її жителів. Мрія чекістів - знищити партію і правити самим - збулася. І те, що вони при цьому хочуть, щоб пам’ятник Дзержинському виглядав як новенький - цілком логічно.
Оновлення Дзержинського