якби я вела блог
якби я вела блог, то перше, що написала б: половина літа пройшла, а я не болел.
якби я продовжувала вести блог, то друге речення неодмінно би містило слова "переїхали", "разом", "будинок" і ще щось про кімнату вікнами на схід і краєвид із далекою телевежею, наполовину прихованою дощем.
якби я зумисне залишала друкований (чи радше html) слід, то в третьому реченні промовчала би про те, як вечорами дзюркотить водограй у поки що незаселеному акваріумі, про фарбу без запаху і про веснянкуваті абрикоси.
якби мені після перших трьох речень захтілося написати четверте, то тут би було щось про накреслений недопалком хрест на подільському асфальті - місце-де-я-сяду-і-розревуся після першого робочого дня під знаком хвилі якоїсь огидної дорослості, неуникної, неминучої, приправленої стимулами й бонусами, але переповненої водночас зрадами самій собі.час є час був але часу більше не буде
п`яте, шосте, сьоме, і мабуть ще кілька речень довелося би пропустити - в цей час я ховатимусь у свій тил, что вытянул петь со мной - носом в плече.
щось почитаю у той час, поки могла би писати надцяті речення.
надлишкових слів у мені меншає.заходьте в гості.
"и здесь возможно снова я стала улыбаться над собой, видя себя вот так, себя так представляя, и эта вот улыбка над собой меня довела до грани слез, и перейти ее я побоялась"
якби я продовжувала вести блог, то друге речення неодмінно би містило слова "переїхали", "разом", "будинок" і ще щось про кімнату вікнами на схід і краєвид із далекою телевежею, наполовину прихованою дощем.
якби я зумисне залишала друкований (чи радше html) слід, то в третьому реченні промовчала би про те, як вечорами дзюркотить водограй у поки що незаселеному акваріумі, про фарбу без запаху і про веснянкуваті абрикоси.
якби мені після перших трьох речень захтілося написати четверте, то тут би було щось про накреслений недопалком хрест на подільському асфальті - місце-де-я-сяду-і-розревуся після першого робочого дня під знаком хвилі якоїсь огидної дорослості, неуникної, неминучої, приправленої стимулами й бонусами, але переповненої водночас зрадами самій собі.час є час був але часу більше не буде
п`яте, шосте, сьоме, і мабуть ще кілька речень довелося би пропустити - в цей час я ховатимусь у свій тил, что вытянул петь со мной - носом в плече.
щось почитаю у той час, поки могла би писати надцяті речення.
надлишкових слів у мені меншає.заходьте в гості.
"и здесь возможно снова я стала улыбаться над собой, видя себя вот так, себя так представляя, и эта вот улыбка над собой меня довела до грани слез, и перейти ее я побоялась"