20170323 по кому коптить абажурницька
Кремлівська "Абажурницька правда" після дзвінка зверху узяло бика за рога - "Израиль нарывается на русские ракеты" (www.kp.ru/daily/26656/3676962/)
Добре, дуже добре.
[...]
Ізраільска версія подій вірна: ракета комплексу С-200 викристовувалася як балістична, а не зенітна - якщо б її пускали по ізраільскім літакам, їхня апаратура РЕБ по давно відомим алгоритмам автоматично поставила б перешкоди, і після втрати сигналу старий самоліквідатор знищив би ракету. Ракету довелося драматично збивати на великий висоті біля кордону Іорданіі з Сирією (не без згоди першої), використовуючи комплекс ППО/ПРО "Хец/Arrow-2" - трохий кращий за балістичними даними однокласник С-400 з т.зв. дальньою ракетою.
Й так, запуск ракети був демонстративним сигналом, як це твердять сирійські маріонетки Кремля.
Нагадаю, що сталося це після поїздки в Кремль турецького та ізраільського вошдєй з класичною культурною програмою:
Я на лошади. Ты на белом коне, и я на белом коне. А потом салют… в нашу честь. Салют в нашу честь. Сначала на парад, а потом в дом офицеров пойдём. Бал будет. Пиво. Салют. В мою честь салют. Я полковник и ты - на белом коне. Ты меня слышишь? Посмотри, какая у меня форма! Посмотри, какие у неё звезды! Я её ещё никому не показывал. Только тебе покажу. Посмотри! Это моя парадная. Специально сшил!
І там їм сказали щось таке, що Ердоган, повернувшись додому, одразу зайшов з козирів - заблокував сполучення з Кримом (чтого не робив три роки), та встромив ятаган наступом проти російськоасадистів. Нетаньягу ж вирішив пограти м'язами, розпочавши демонстраційні навчання авіаціі.
Просто дивовижно, що ці довбаки не зустрілися із снігозбиралкою на злітній смузі - особливо ізраільській.
Про всяк випадок нагадаю читачам, що зараз у обох граючих в гібридну війну баранів є ядерна зброя. І так, в Ізраіля є ракети середнього радіусу, здатні долетіти до Тегерана Москви Санкт-Лєнінштадта.
Не я, Гришенько, направляю трайденти на руцькомирські міста, бовдур ти юний - це робить Вошдь Всєво Антіфашистскава Чілавєчєства, виконуючи заповітну мрію рузкєлюдєй "насрать гадам на коврік!".
Зараз ізраільські бариги (не тількі стількі владні), не бачивші нічого аморального та небезпечного у ембарго на зброю жидобендерам, торгівлі зброєю не тількі своєї розробки з Кремлем, триманню і відмиванню у банках кремлівських грошей - отримають десятки, а може й сотні тонн ракет та снарядів на день на власні голови.
Тепер любителі вчити жидобендер правильно проводити АТО на геть іншому театрі військових дій нарешті зможуть ще більш підвищити свій досвід та гонор, віруючи у ізраільській ВПК зможуть випробувати на міцність кіпу з заліза фольги касетними рсзв, а не викисаючі від Першого канала рашистського тв жителі коровників зможуть не тількі навчитися рити щілини та бліндажі наввипередки, але й вивчать, скількі десятків квартир коштує постріл сучасною ізраільською протитанковою ракетою. Ну, й навчаться просити в Америки Джавеліни вмикнути ALICE у F-35 для не дуже ризикованої операціі, а який-небудь Яків Кедмі розкаже, які браковані міномети "Молот" гаубиці для термінового переозброєння арміі в умовах дефіциту бюджету виробляє "Солтам".
Таааак, це буде час феєричних історій! Звісно, це закінчиться напівхеппі-ендом, але я дуже хочу потім послухати скарги на гидких семітів арабів, яким просто не спаде на думку згноїти мільйон-другий пенсіонерів задля величі тижня ракетних обстрілів.
Звісно, закінчиться це напівхеппі-ендом, але грошей, часу та крові на це буде витрачено багато - і зовсім не тими, хто безпосередньо припускався помилок заради власної копійчаної вигоди. Хоча тих, хто розділяє їхню філософію, у сучасному Ізраілі досить багато - півкраїни за моїми оцінками.
Ми живемо у часи падіння прибутку - але не у абсолютному значенні (з цим все непогано, 2% за рахунок прогресу більш-менш забезпечуються), а вільного, неочікуваного. Завдяки прогресу матеріалознавства життевий цикл виробів детально планується на десятиріччя вперед (якщо у характеристики не втрутився людський фактор), мільярдними коштами на рахунку можна насолодитися лише до 7-ої вечора, коли їх необхідно класти на рахунок центробанку задля начислення відсотків від овернайтовських операцій - а машини представницького класу необхідно випускати не тількі з екологічними, але й економними двигунами. Звичайний Microsoft Excel вбив пестуваний кілька десятилітть (якщо не сторічч) авантюризм айнрендівського розправляння пліч - але ж авантюристи залишились! За давньою звичкою їм здається, що потрібно мати більше грошей, впливу, влади: це забезпечить перевагу у боротьбі з ще невідомим конкурентом! Не дивно, що такі авнтюристи - від економіки чи політики, зазвичай початківці, аутсайдери чи реваншисти - втративши голову навіть у багатих економіках Заходу, йдуть на співпрацю з будь-якими пройдисвітами кремлівського чи пекінського зразка, обіцяючими через рекет чи рабську працю нечувані для сучасного кошторисного життя гроші.
А чи мало таких авантюристів у емігрантському за походженням Ізраілі, де останні чверть сторіччя волни були найбільшою мірою з (пост)СРСР і особливо Росіюшки - з відповідним культурним багажем?
І мені тут хочеться потриндіти на іншу, але трохи пов'язану тему - про ненависть. Нещдавно я мав фейеричну співрозмову з одним ніби патріотом Украіни, який боявся, що хтось ненавидить Рашку та кремлівство більше за нього та через це зробить з ним щось погане. Що ж, я у це охоче вірю - він не один такий, із психосоматикою від розриву з руцкеміром: взяти того ж Мзолега... Але я слухав усе це "Говорить та показує Москва" про правосєков, наколоті апельсині - а в мене не виходили з думки концтабори для японців у США.
Справа у тому, що ідея обмежити у пересування не тількі громадян країни-супротивника (т.зв. інтернування, звичайне ще у часи гаагських конвенцій), але й власних з відповідним походженням - з'явилася у перші дні війни, щонайменш, і у Конгресі. Проте ніхто не розумів, що саме з ними робити (і взагалі кого вважати японцем), тож американські японці потрапили у найскрутніше становище: апатичний бюрократичний апарат просто не розумів, де знаходиться межа їхніх страждань. Жителі таборів могли грати у футбол зі своїми охоронцями, але не могли змусити уряд забезпечити себе лікарями, водою та достатньою кількістю і асортиментом їжи. Через це у незвичному пустельному кліматі надсмертність досягла величезних значень - якщо не помиляюся, до 100% від природньої. Через сорок років, після боротьби з расовою дискримінацію та зміни верховних суддів, колишні переміщені особи подали іск, але конгресмени умовили їх відізвати, пообіцявши завжди розповідати про цей вчинок як соромний та безглуздий, а також виплативши компенсацію - якзавжди, не з своїх кишень, а платників податків.
Так от: від цієї безглуздої напівдіяльності загинуло японців-цивільних чи не більше, ніж під час кривавих штурмів японських островів - хоча там солдати з обох боків у боях шматували один одного на куски всім, що потрапить під руку, а нерідко і після боїв - полонених чи мертвих. Звісно, потім у В'єтнамі бувало чимало лейтенантів Келлі - але тоді навіть керівництво не розуміло, хто ж саме є там супротивником, а хто ні.
Тож ненавидити ворога особисто - дуже важливо: і йому, схованому за спинами інших, більше дістанеться, і собі карму не пошкодиш.
Так от: головною проблемою жителів Ізраіля у наступній війні є не стількі технічні чи бюджетні проблеми, скількі визначення ворога. Роздмухувана ненависть до арабів, яка ніби може забезпечити існування держави чи перебування при владі та бюджетах відповідних людей - не тількі безглузда (культурні відмінності між євреями з Польщі та арабами не набагато більше, ніж з Марокко чи місцевими сабрами; проблема - політична), але й абсолютно безсила у такому конфлікті. Так, з арабським терористом можно домовитись - майже усі розбіжності з ними зводяться до земельного питання... А як домовлятись з супротивником, який і власну землю не може і не хоче обробляти й приводити до ладу, та й до власного народу ставиться як до ворога, а головною метоє має бажання помститися за образи своїх альфа-стерхів, колишніх чи нинішнього?
Навіть наша старшина (а особливо "Сука ты православная" фейсбукгетьман), що намагалася якось домовлятися, по-лицарські не відкривати вогня - про спочатку легку неадекватність північного сусіда знає зовсім не з газет і не одне десятиріччя. А що буде з ізраільтянами, довгий час замкненими у власних справах?
Добре, дуже добре.
[...]
Ізраільска версія подій вірна: ракета комплексу С-200 викристовувалася як балістична, а не зенітна - якщо б її пускали по ізраільскім літакам, їхня апаратура РЕБ по давно відомим алгоритмам автоматично поставила б перешкоди, і після втрати сигналу старий самоліквідатор знищив би ракету. Ракету довелося драматично збивати на великий висоті біля кордону Іорданіі з Сирією (не без згоди першої), використовуючи комплекс ППО/ПРО "Хец/Arrow-2" - трохий кращий за балістичними даними однокласник С-400 з т.зв. дальньою ракетою.
Й так, запуск ракети був демонстративним сигналом, як це твердять сирійські маріонетки Кремля.
Нагадаю, що сталося це після поїздки в Кремль турецького та ізраільського вошдєй з класичною культурною програмою:
Я на лошади. Ты на белом коне, и я на белом коне. А потом салют… в нашу честь. Салют в нашу честь. Сначала на парад, а потом в дом офицеров пойдём. Бал будет. Пиво. Салют. В мою честь салют. Я полковник и ты - на белом коне. Ты меня слышишь? Посмотри, какая у меня форма! Посмотри, какие у неё звезды! Я её ещё никому не показывал. Только тебе покажу. Посмотри! Это моя парадная. Специально сшил!
І там їм сказали щось таке, що Ердоган, повернувшись додому, одразу зайшов з козирів - заблокував сполучення з Кримом (чтого не робив три роки), та встромив ятаган наступом проти російськоасадистів. Нетаньягу ж вирішив пограти м'язами, розпочавши демонстраційні навчання авіаціі.
Просто дивовижно, що ці довбаки не зустрілися із снігозбиралкою на злітній смузі - особливо ізраільській.
Про всяк випадок нагадаю читачам, що зараз у обох граючих в гібридну війну баранів є ядерна зброя. І так, в Ізраіля є ракети середнього радіусу, здатні долетіти до Тегерана Москви Санкт-Лєнінштадта.
Не я, Гришенько, направляю трайденти на руцькомирські міста, бовдур ти юний - це робить Вошдь Всєво Антіфашистскава Чілавєчєства, виконуючи заповітну мрію рузкєлюдєй "насрать гадам на коврік!".
Зараз ізраільські бариги (не тількі стількі владні), не бачивші нічого аморального та небезпечного у ембарго на зброю жидобендерам, торгівлі зброєю не тількі своєї розробки з Кремлем, триманню і відмиванню у банках кремлівських грошей - отримають десятки, а може й сотні тонн ракет та снарядів на день на власні голови.
Тепер любителі вчити жидобендер правильно проводити АТО на геть іншому театрі військових дій нарешті зможуть ще більш підвищити свій досвід та гонор, віруючи у ізраільській ВПК зможуть випробувати на міцність кіпу з заліза фольги касетними рсзв, а не викисаючі від Першого канала рашистського тв жителі коровників зможуть не тількі навчитися рити щілини та бліндажі наввипередки, але й вивчать, скількі десятків квартир коштує постріл сучасною ізраільською протитанковою ракетою. Ну, й навчаться просити в Америки Джавеліни вмикнути ALICE у F-35 для не дуже ризикованої операціі, а який-небудь Яків Кедмі розкаже, які браковані міномети "Молот" гаубиці для термінового переозброєння арміі в умовах дефіциту бюджету виробляє "Солтам".
Таааак, це буде час феєричних історій! Звісно, це закінчиться напівхеппі-ендом, але я дуже хочу потім послухати скарги на гидких семітів арабів, яким просто не спаде на думку згноїти мільйон-другий пенсіонерів задля величі тижня ракетних обстрілів.
Звісно, закінчиться це напівхеппі-ендом, але грошей, часу та крові на це буде витрачено багато - і зовсім не тими, хто безпосередньо припускався помилок заради власної копійчаної вигоди. Хоча тих, хто розділяє їхню філософію, у сучасному Ізраілі досить багато - півкраїни за моїми оцінками.
Ми живемо у часи падіння прибутку - але не у абсолютному значенні (з цим все непогано, 2% за рахунок прогресу більш-менш забезпечуються), а вільного, неочікуваного. Завдяки прогресу матеріалознавства життевий цикл виробів детально планується на десятиріччя вперед (якщо у характеристики не втрутився людський фактор), мільярдними коштами на рахунку можна насолодитися лише до 7-ої вечора, коли їх необхідно класти на рахунок центробанку задля начислення відсотків від овернайтовських операцій - а машини представницького класу необхідно випускати не тількі з екологічними, але й економними двигунами. Звичайний Microsoft Excel вбив пестуваний кілька десятилітть (якщо не сторічч) авантюризм айнрендівського розправляння пліч - але ж авантюристи залишились! За давньою звичкою їм здається, що потрібно мати більше грошей, впливу, влади: це забезпечить перевагу у боротьбі з ще невідомим конкурентом! Не дивно, що такі авнтюристи - від економіки чи політики, зазвичай початківці, аутсайдери чи реваншисти - втративши голову навіть у багатих економіках Заходу, йдуть на співпрацю з будь-якими пройдисвітами кремлівського чи пекінського зразка, обіцяючими через рекет чи рабську працю нечувані для сучасного кошторисного життя гроші.
А чи мало таких авантюристів у емігрантському за походженням Ізраілі, де останні чверть сторіччя волни були найбільшою мірою з (пост)СРСР і особливо Росіюшки - з відповідним культурним багажем?
І мені тут хочеться потриндіти на іншу, але трохи пов'язану тему - про ненависть. Нещдавно я мав фейеричну співрозмову з одним ніби патріотом Украіни, який боявся, що хтось ненавидить Рашку та кремлівство більше за нього та через це зробить з ним щось погане. Що ж, я у це охоче вірю - він не один такий, із психосоматикою від розриву з руцкеміром: взяти того ж Мзолега... Але я слухав усе це "Говорить та показує Москва" про правосєков, наколоті апельсині - а в мене не виходили з думки концтабори для японців у США.
Справа у тому, що ідея обмежити у пересування не тількі громадян країни-супротивника (т.зв. інтернування, звичайне ще у часи гаагських конвенцій), але й власних з відповідним походженням - з'явилася у перші дні війни, щонайменш, і у Конгресі. Проте ніхто не розумів, що саме з ними робити (і взагалі кого вважати японцем), тож американські японці потрапили у найскрутніше становище: апатичний бюрократичний апарат просто не розумів, де знаходиться межа їхніх страждань. Жителі таборів могли грати у футбол зі своїми охоронцями, але не могли змусити уряд забезпечити себе лікарями, водою та достатньою кількістю і асортиментом їжи. Через це у незвичному пустельному кліматі надсмертність досягла величезних значень - якщо не помиляюся, до 100% від природньої. Через сорок років, після боротьби з расовою дискримінацію та зміни верховних суддів, колишні переміщені особи подали іск, але конгресмени умовили їх відізвати, пообіцявши завжди розповідати про цей вчинок як соромний та безглуздий, а також виплативши компенсацію - якзавжди, не з своїх кишень, а платників податків.
Так от: від цієї безглуздої напівдіяльності загинуло японців-цивільних чи не більше, ніж під час кривавих штурмів японських островів - хоча там солдати з обох боків у боях шматували один одного на куски всім, що потрапить під руку, а нерідко і після боїв - полонених чи мертвих. Звісно, потім у В'єтнамі бувало чимало лейтенантів Келлі - але тоді навіть керівництво не розуміло, хто ж саме є там супротивником, а хто ні.
Тож ненавидити ворога особисто - дуже важливо: і йому, схованому за спинами інших, більше дістанеться, і собі карму не пошкодиш.
Так от: головною проблемою жителів Ізраіля у наступній війні є не стількі технічні чи бюджетні проблеми, скількі визначення ворога. Роздмухувана ненависть до арабів, яка ніби може забезпечити існування держави чи перебування при владі та бюджетах відповідних людей - не тількі безглузда (культурні відмінності між євреями з Польщі та арабами не набагато більше, ніж з Марокко чи місцевими сабрами; проблема - політична), але й абсолютно безсила у такому конфлікті. Так, з арабським терористом можно домовитись - майже усі розбіжності з ними зводяться до земельного питання... А як домовлятись з супротивником, який і власну землю не може і не хоче обробляти й приводити до ладу, та й до власного народу ставиться як до ворога, а головною метоє має бажання помститися за образи своїх альфа-стерхів, колишніх чи нинішнього?
Навіть наша старшина (а особливо "Сука ты православная" фейсбукгетьман), що намагалася якось домовлятися, по-лицарські не відкривати вогня - про спочатку легку неадекватність північного сусіда знає зовсім не з газет і не одне десятиріччя. А що буде з ізраільтянами, довгий час замкненими у власних справах?