Не кричи Вовки!
Наступна книга - Не кричи "Вовки" Фарлі Моуета (Never Cry Wolf, Farley Mowat).
В студентські часи ми з друзями інколи читали цю книжку вголос - доволі характерний для мого кола спосіб проведення часу. З тих пір добре пам'ятаю деякі уривки, але ніколи не мав нагоди прочитати всю книжку повністю. І от, коли з початком першої, найжорстокішої фази карантину я почав передивлятись online каталоги різних книжкових магазинів, натрапив на цей переклад. Знайти книгу в оригіналі шанси майже нульові, тож замовив і купив.
Вчений-біолог, написав цю книгу в 1963 році. Розповідає про те, як він по завданню канадської Служби дикої природи провів майже рік в Бесплідних землях на півночі Канади, вивчаючи вовків. Написана в стилі щоденника, або блога. Лексика проста, без складних речень та епітетів, як людина і пише робочий журнал - фіксує події, та своє відношення до них - веселе, оптимістичне. Читати книжку легко - стиль розповіді притаманний вченому, дослідникові. Але гумору теж багато - не цинічного, а інтелектуального, коли не розумієш де межа між правдою та вигадкою. Багато пасажів, в яких автор роздумує про відношення людини і природи:
Где-то на востоке завыл волк, негромко, вопрошающе. Я сразу узнал голос, слышанный много-много раз. Это Георг взвывал в пустыне и ждал ответа от исчезнувших близких. Но для меня голос зверя говорил об утерянном мире, который некогда был и нашим, пока мы, люди, не выбрали иной путь - путь отчуждения; о мире, в который я заглянул и почти вошел... чтобы в конечном итоге быть изгнанным самим собой.
Під катом одна з гумористичних історій, якими багата ця книга.
На певній стадії свого дослідження Моует виявив, що на протязі довгого часу вовки не мали можливості полювати на оленів, і живились незрозуміло як. Він бачив, як вони ловили мишей та їли їх у великій кількості. Зробив припущення, що це і було головне джерело харчування. Дуже сміливий висновок, який одразу стикнувся б із запереченням, що в організмі миші не вистачить речовин, необхідних для життєдіяльності. І тоді вчений вирішує поставити експеримент на собі..
В студентські часи ми з друзями інколи читали цю книжку вголос - доволі характерний для мого кола спосіб проведення часу. З тих пір добре пам'ятаю деякі уривки, але ніколи не мав нагоди прочитати всю книжку повністю. І от, коли з початком першої, найжорстокішої фази карантину я почав передивлятись online каталоги різних книжкових магазинів, натрапив на цей переклад. Знайти книгу в оригіналі шанси майже нульові, тож замовив і купив.
Вчений-біолог, написав цю книгу в 1963 році. Розповідає про те, як він по завданню канадської Служби дикої природи провів майже рік в Бесплідних землях на півночі Канади, вивчаючи вовків. Написана в стилі щоденника, або блога. Лексика проста, без складних речень та епітетів, як людина і пише робочий журнал - фіксує події, та своє відношення до них - веселе, оптимістичне. Читати книжку легко - стиль розповіді притаманний вченому, дослідникові. Але гумору теж багато - не цинічного, а інтелектуального, коли не розумієш де межа між правдою та вигадкою. Багато пасажів, в яких автор роздумує про відношення людини і природи:
Где-то на востоке завыл волк, негромко, вопрошающе. Я сразу узнал голос, слышанный много-много раз. Это Георг взвывал в пустыне и ждал ответа от исчезнувших близких. Но для меня голос зверя говорил об утерянном мире, который некогда был и нашим, пока мы, люди, не выбрали иной путь - путь отчуждения; о мире, в который я заглянул и почти вошел... чтобы в конечном итоге быть изгнанным самим собой.
Під катом одна з гумористичних історій, якими багата ця книга.
На певній стадії свого дослідження Моует виявив, що на протязі довгого часу вовки не мали можливості полювати на оленів, і живились незрозуміло як. Він бачив, як вони ловили мишей та їли їх у великій кількості. Зробив припущення, що це і було головне джерело харчування. Дуже сміливий висновок, який одразу стикнувся б із запереченням, що в організмі миші не вистачить речовин, необхідних для життєдіяльності. І тоді вчений вирішує поставити експеримент на собі..