Люфтування у Йо-стилі або майже perfectum ferias
А ось свіжий і розлогий відгук про відпочинок в Березові від Андрія. Розміщаю його в себе тут повністю, бо свого блогу в Андрія немає.
"Люфтування у Йо-стилі або майже perfectum ferias
Формула гарного відпочинку доволі проста, у ній немає диференціалів, інтегралів й навіть простого квадратового кореню, у ній є виключно операції додавання.
Особисто моя формула виглядає так: гарний відпочинок = місцина + власник закладу + мешканці + цікаве активне дозвілля + прийнятна ціна + свіже повітря + чиста вода + органічна місцева їжа + гарне спілкування + історична складова. Варто додати, що усі ці компоненти мають дещо різну вагу, втім їхній порядок не відображає їхньої удільної цінності, бо це б ускладнило формулу і потрібно було би вводити додаткові коефіцієнти, що потягло би за собою вже елементи теорії відносності, що робити мені, щойно повернувшись з чудового відпочинку аж ніяк не до снаги Від зміни місць складових сума залишиться незмінною і цього доста, йо!
А тепер прослідкуймо на конкретному прикладі вищенаведену формулу.
Місце: село Вижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області, Гуцульщина.
Дорога: потягом до Коломиї, а звідтам роздовбаним доволі старовинним бусом. І вітаємо - зайшовши до буса та привітавши усіх присутніх «Слава Ісу!» - це вже початок справжньої подорожі Гуцулією. Під ногами рохкають та борсаються поросятка у мішках, сусіди вітаються через увесь салон і спочатку роздивляються пильно нового люфтівника. Втім незабаром вже точаться навколо бесіди, де у єдине мереживо вплетені події світового масштабу і власна поросна свиня, де арабська нафта та японські атомні станції пов`язані із цьогорічними місцевими цінами на збіжжя, де сільська господарка нерозривно пов`язана із фьючерсною ціною на бразильську пшеницю та австралійську вовну. Спочатку просто смакуєш оцю гуцульську українську, а перегодом зачинаєш пов`язувати докупи судження і дивуєшся спокійній й непоказовій віковічній мудрості. І радієш тому, що телевізійну локшину тут слухають, та не харчуються нею.
До речі телевізора у «Березівській хаті» немає і це є одним з перших запитань які задає ґазда потенційним люфтівникам, як показує практика, є певний зв`язок між залежністю від телевізора та здатністю сприймати дійсність адекватно, і залежність ця зворотня.
Година й 30 кілометрів минають швидко і ми вже на висоті десь так метрів зо 500 над рівнем моря - у Вижньому Березові.
Місцина пречудова як для зеленого туризму. Роздовбана на радощах дорога (коли прокладали газ) не дає можливості їздити багато, тому маємо тишу та чисте повітря. Березови лежать між горами - чудові краєвиди звідусіль. Між горами течуть ріки та струмки - із них можна сміливо пити воду, особливо, якщо вверх за течією немає вже обійсть. Втім мальовничі краєвиди мають і зворотній бік, небагато землі для сівби. Тому історично кухня досить бідна. Взагалі-то колись основною стравою була ріпа, картоплю і зараз так називають. І навіть коржі зі м’ятої картоплі дотепер звуться ріп`яники.
Зустрічають нас ґазда Володимир (Влотко по-місцевому) та ґаздиня Олена. Про Володимира значно краще розповідає український письменник Артем Чапай, який до речі брав участь у облаштуванні «Березівської хати». Тому не буду повторюватися, а просто відсилаю до першоджерел.
У перший день очікуючи, що прогнози синоптиків справдяться і що нас чекають похмурі дні сповнені дощів та позбавлені сонця, йдемо на гору Ротундул. Сонце шмалить так, що віра у дощі витікає разом із потом… Проходимо ще порожню полонину, у хижі дерево всередині тримає запах овечого молока та диму від ватри ще з минулого літа…
На вершині Ротундула, яка наче намистом стягнута вже здрібнілими мадярськими окопами, робимо перекус. Давно не їв сала, бо просто не хтілося, а тут із постійним вітром, часником та ще й вимочене у соровиці сало смакує особливо.
Варто додати, що прогнози справдилися, дощі бували у другій половині дня та під вечір, втім незначні і геть не заважали. Окрім хіба що одного вечора, коли ми як раз поїхали на нічний ринок у Кутах (наголос на першому складі) та ранковий у Косові. Тоді вибило світло аж до ранку, втім це справа звична, то ж зранку найближчий до трансформатору тямущий у електриці ґазда йде та мольфарує біля нього і світло знову приходить у гуцульські ґражди.
Проте чи світло на дворі, чи глупа ніч, чи спиш ти чи мандруєш - одна принада завжди із тобою - то є ЛЮФТ. А тут воно чисте, прозоре та смачне - таке як і вода. Вода, яку можна пити з-під крана, а можна в горах зі джерел, або і прямо з річки.
На цій основі і проростає гуцульська їжа - бевка, ріп`яники, кулеша, дряшпанина, бануш, 4 сорти сиру, шупені, квасолева зупа, мелай, шерпіні. Настільки проста, настільки й смачна.
А особливо присмачена оповіданнями про мешканців, про історичні події на тлі яких жили гуцули та у яких вони приймали дієву участь, ці оповідання є теж важливою складовою відпочинку. Стиль їхньої подачі живий, невимушений, прикладний - одним словом справжній.
Саме тут ясно відчуваєш що земля жива, живий новий бог і старі теж живі.
Ввечері проти Юрія гори обсаджені ватрами, а наступного ранку до свята Юрія служба у церкві де жінки та чоловіки стоять окремо, де багато молоді й усі стають на коліна де це потрібно. І ті парубки, що вчора палили ватри, сьогодні моляться у церкві. Так зустрічається християнство та дохристиянство.
Зпочатку важко звикнути вітатися з усіма зістрічними. Вітання - Слава Ісу, а відповідь - Навіки Слава Богу! Або ж від Великодня до Трійці - Христос Воскрес! Коли ж хтось працює, тоді - Боже помагай! Потім починаєш отримувати від цього задоволення. І вже вдома сумуєш за цим звичаєм…
У селі майже немає машин, тобто вони є, проте переважно відпочивають на подвір`ях - дороги погані, та й особливо їхати нікуди не треба. Тому почувши машину - дивуєшся як у дитинстві, коли машин було у рази менше. І це теж великий плюс - вихлоп машин не псує люфт.
Не бачили п`яних у селі, тобто люди звісно випивають і деякі мабуть набираються по самі вінчики теж, але чи то вони не виходять із хати, чи то просто нам не траплялися на очі… У Коломиї ж одразу контраст - у центрі міста створіння жіночої статі абсолютно пласким і заїждженим півтора поверховим російським матом пояснює своєму любчику, що вона із ним зробить за якусь його провину.
Але то у місті, у Вижньому Березові ми не те що матюків не чули, ми не чули російської мови взагалі. Хоча ні - чули. Одного разу у магазині. По телевізору (це був до речі єдиний раз коли ми бачили телевізор). Як раз 6 травня якийсь жвавий 75-річний франтуватий «фронтовик» розповідав якусь байку про те, як німак чогось його не застрелив, а відпустив, за гарні очі - не інакше. І ось заходить бабця, секунду дивиться на того фраєрка з ящика, слухає і незаперечним присудом витягує вузлуватий палець - «Бреше!» Дійсно - народ скаже, як зав’яже.
Тай й як може бути по-иншому, коли тут майже у кожній родині є ті хто воював за Україну, тут вулиці пойменовани на честь наших героїв, а найближчого коломийського лєніна, що стояв на перевернутих надгробках зі старого жидівського кладовища відправили на смітник ще у 1989 чи 1990. І у центрі стоїть пам`ятник сотнику Морозу і поруч 2 прапори синьо-жовтий та червоно-чорний.
Мандрівки в гори чергувалися з приготуванням їжі, сни із дійсністю, і все неквапно і всюди встигаєш. Годі й казати що телефони та годинники припадали пилом.
Ціна 150 грн за добу це справжнє усе включено: проживання, харчування, екскурсійна програма.
Цікаво коли вдень бачиш селян за працею з чередою, у робочому одязі, у взутті вимащеному гноєм, а ввечері ціла родина вбирається у святковий традиційний одяг і грає так, що аж шибки дрижать, а ноги просяться у танок.
Якось у горах зустріли чабана на веснярці - невизначених років, засмаглий, зморшкуватий, щира усмішка через зуб, придивляється до жінок і питає в чоловіків - Холостячок маєте? Не жонатий я, а жона мені тре, буде вона в мене у сметані купатися та масло їсти. І передзвони овечих дзвоників дивним чином накладаються на його слова.
6 днів минули швидко і геть не відчувалося звичайної туги за домом, `мо тому що відчуваєш себе тут наче вдома?
Має сенс приїздити ще і у різні пори року - потрапити на полонину до вівчарів, збирати нові квіти, йти на инші гори, або й на ті самі иншими стежками, почути нові історії, купатися у річці, проспівати за вечерею при свічках нових пісень, грітися взимку біля печі, паритися у бані, а головне - знову повернутися і побачити себе справжнього.
Словничок
Йо - багатозначний вираз від здивування до схвалення і далі куди підкаже уява та ситуація
Люфт (нім.) - повітря, люфтівник - турист, що приїхав подихати свіжим повітрям, на люфт - на відпочинок
Соровиця - солона вода (відсоток солі не менше 30 частин зі ста) у якій місцеві зберігають сало та м'ясо, колись джерело заможності місцевої шляхти яка возила сіль на захід та до Києва
Мольфар - той що знає (більше за инших) та вміє лікувати, маг, чарівник
Ґражда - оселя збудована за принципом закритого з усіх боків двору, аби дітей та маржину не витягали вуйки та вовки (Маржина - худоба; Вуйко - у цьому сенсі ведмідь, а не дядько по матері)
Веснярка - весняний випас овець на ближніх полонинах, передує постійному літньому вигону
Андрій Машков, травень 2012
Дуже дякую!!!!!
"Люфтування у Йо-стилі або майже perfectum ferias
Формула гарного відпочинку доволі проста, у ній немає диференціалів, інтегралів й навіть простого квадратового кореню, у ній є виключно операції додавання.
Особисто моя формула виглядає так: гарний відпочинок = місцина + власник закладу + мешканці + цікаве активне дозвілля + прийнятна ціна + свіже повітря + чиста вода + органічна місцева їжа + гарне спілкування + історична складова. Варто додати, що усі ці компоненти мають дещо різну вагу, втім їхній порядок не відображає їхньої удільної цінності, бо це б ускладнило формулу і потрібно було би вводити додаткові коефіцієнти, що потягло би за собою вже елементи теорії відносності, що робити мені, щойно повернувшись з чудового відпочинку аж ніяк не до снаги Від зміни місць складових сума залишиться незмінною і цього доста, йо!
А тепер прослідкуймо на конкретному прикладі вищенаведену формулу.
Місце: село Вижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області, Гуцульщина.
Дорога: потягом до Коломиї, а звідтам роздовбаним доволі старовинним бусом. І вітаємо - зайшовши до буса та привітавши усіх присутніх «Слава Ісу!» - це вже початок справжньої подорожі Гуцулією. Під ногами рохкають та борсаються поросятка у мішках, сусіди вітаються через увесь салон і спочатку роздивляються пильно нового люфтівника. Втім незабаром вже точаться навколо бесіди, де у єдине мереживо вплетені події світового масштабу і власна поросна свиня, де арабська нафта та японські атомні станції пов`язані із цьогорічними місцевими цінами на збіжжя, де сільська господарка нерозривно пов`язана із фьючерсною ціною на бразильську пшеницю та австралійську вовну. Спочатку просто смакуєш оцю гуцульську українську, а перегодом зачинаєш пов`язувати докупи судження і дивуєшся спокійній й непоказовій віковічній мудрості. І радієш тому, що телевізійну локшину тут слухають, та не харчуються нею.
До речі телевізора у «Березівській хаті» немає і це є одним з перших запитань які задає ґазда потенційним люфтівникам, як показує практика, є певний зв`язок між залежністю від телевізора та здатністю сприймати дійсність адекватно, і залежність ця зворотня.
Година й 30 кілометрів минають швидко і ми вже на висоті десь так метрів зо 500 над рівнем моря - у Вижньому Березові.
Місцина пречудова як для зеленого туризму. Роздовбана на радощах дорога (коли прокладали газ) не дає можливості їздити багато, тому маємо тишу та чисте повітря. Березови лежать між горами - чудові краєвиди звідусіль. Між горами течуть ріки та струмки - із них можна сміливо пити воду, особливо, якщо вверх за течією немає вже обійсть. Втім мальовничі краєвиди мають і зворотній бік, небагато землі для сівби. Тому історично кухня досить бідна. Взагалі-то колись основною стравою була ріпа, картоплю і зараз так називають. І навіть коржі зі м’ятої картоплі дотепер звуться ріп`яники.
Зустрічають нас ґазда Володимир (Влотко по-місцевому) та ґаздиня Олена. Про Володимира значно краще розповідає український письменник Артем Чапай, який до речі брав участь у облаштуванні «Березівської хати». Тому не буду повторюватися, а просто відсилаю до першоджерел.
У перший день очікуючи, що прогнози синоптиків справдяться і що нас чекають похмурі дні сповнені дощів та позбавлені сонця, йдемо на гору Ротундул. Сонце шмалить так, що віра у дощі витікає разом із потом… Проходимо ще порожню полонину, у хижі дерево всередині тримає запах овечого молока та диму від ватри ще з минулого літа…
На вершині Ротундула, яка наче намистом стягнута вже здрібнілими мадярськими окопами, робимо перекус. Давно не їв сала, бо просто не хтілося, а тут із постійним вітром, часником та ще й вимочене у соровиці сало смакує особливо.
Варто додати, що прогнози справдилися, дощі бували у другій половині дня та під вечір, втім незначні і геть не заважали. Окрім хіба що одного вечора, коли ми як раз поїхали на нічний ринок у Кутах (наголос на першому складі) та ранковий у Косові. Тоді вибило світло аж до ранку, втім це справа звична, то ж зранку найближчий до трансформатору тямущий у електриці ґазда йде та мольфарує біля нього і світло знову приходить у гуцульські ґражди.
Проте чи світло на дворі, чи глупа ніч, чи спиш ти чи мандруєш - одна принада завжди із тобою - то є ЛЮФТ. А тут воно чисте, прозоре та смачне - таке як і вода. Вода, яку можна пити з-під крана, а можна в горах зі джерел, або і прямо з річки.
На цій основі і проростає гуцульська їжа - бевка, ріп`яники, кулеша, дряшпанина, бануш, 4 сорти сиру, шупені, квасолева зупа, мелай, шерпіні. Настільки проста, настільки й смачна.
А особливо присмачена оповіданнями про мешканців, про історичні події на тлі яких жили гуцули та у яких вони приймали дієву участь, ці оповідання є теж важливою складовою відпочинку. Стиль їхньої подачі живий, невимушений, прикладний - одним словом справжній.
Саме тут ясно відчуваєш що земля жива, живий новий бог і старі теж живі.
Ввечері проти Юрія гори обсаджені ватрами, а наступного ранку до свята Юрія служба у церкві де жінки та чоловіки стоять окремо, де багато молоді й усі стають на коліна де це потрібно. І ті парубки, що вчора палили ватри, сьогодні моляться у церкві. Так зустрічається християнство та дохристиянство.
Зпочатку важко звикнути вітатися з усіма зістрічними. Вітання - Слава Ісу, а відповідь - Навіки Слава Богу! Або ж від Великодня до Трійці - Христос Воскрес! Коли ж хтось працює, тоді - Боже помагай! Потім починаєш отримувати від цього задоволення. І вже вдома сумуєш за цим звичаєм…
У селі майже немає машин, тобто вони є, проте переважно відпочивають на подвір`ях - дороги погані, та й особливо їхати нікуди не треба. Тому почувши машину - дивуєшся як у дитинстві, коли машин було у рази менше. І це теж великий плюс - вихлоп машин не псує люфт.
Не бачили п`яних у селі, тобто люди звісно випивають і деякі мабуть набираються по самі вінчики теж, але чи то вони не виходять із хати, чи то просто нам не траплялися на очі… У Коломиї ж одразу контраст - у центрі міста створіння жіночої статі абсолютно пласким і заїждженим півтора поверховим російським матом пояснює своєму любчику, що вона із ним зробить за якусь його провину.
Але то у місті, у Вижньому Березові ми не те що матюків не чули, ми не чули російської мови взагалі. Хоча ні - чули. Одного разу у магазині. По телевізору (це був до речі єдиний раз коли ми бачили телевізор). Як раз 6 травня якийсь жвавий 75-річний франтуватий «фронтовик» розповідав якусь байку про те, як німак чогось його не застрелив, а відпустив, за гарні очі - не інакше. І ось заходить бабця, секунду дивиться на того фраєрка з ящика, слухає і незаперечним присудом витягує вузлуватий палець - «Бреше!» Дійсно - народ скаже, як зав’яже.
Тай й як може бути по-иншому, коли тут майже у кожній родині є ті хто воював за Україну, тут вулиці пойменовани на честь наших героїв, а найближчого коломийського лєніна, що стояв на перевернутих надгробках зі старого жидівського кладовища відправили на смітник ще у 1989 чи 1990. І у центрі стоїть пам`ятник сотнику Морозу і поруч 2 прапори синьо-жовтий та червоно-чорний.
Мандрівки в гори чергувалися з приготуванням їжі, сни із дійсністю, і все неквапно і всюди встигаєш. Годі й казати що телефони та годинники припадали пилом.
Ціна 150 грн за добу це справжнє усе включено: проживання, харчування, екскурсійна програма.
Цікаво коли вдень бачиш селян за працею з чередою, у робочому одязі, у взутті вимащеному гноєм, а ввечері ціла родина вбирається у святковий традиційний одяг і грає так, що аж шибки дрижать, а ноги просяться у танок.
Якось у горах зустріли чабана на веснярці - невизначених років, засмаглий, зморшкуватий, щира усмішка через зуб, придивляється до жінок і питає в чоловіків - Холостячок маєте? Не жонатий я, а жона мені тре, буде вона в мене у сметані купатися та масло їсти. І передзвони овечих дзвоників дивним чином накладаються на його слова.
6 днів минули швидко і геть не відчувалося звичайної туги за домом, `мо тому що відчуваєш себе тут наче вдома?
Має сенс приїздити ще і у різні пори року - потрапити на полонину до вівчарів, збирати нові квіти, йти на инші гори, або й на ті самі иншими стежками, почути нові історії, купатися у річці, проспівати за вечерею при свічках нових пісень, грітися взимку біля печі, паритися у бані, а головне - знову повернутися і побачити себе справжнього.
Словничок
Йо - багатозначний вираз від здивування до схвалення і далі куди підкаже уява та ситуація
Люфт (нім.) - повітря, люфтівник - турист, що приїхав подихати свіжим повітрям, на люфт - на відпочинок
Соровиця - солона вода (відсоток солі не менше 30 частин зі ста) у якій місцеві зберігають сало та м'ясо, колись джерело заможності місцевої шляхти яка возила сіль на захід та до Києва
Мольфар - той що знає (більше за инших) та вміє лікувати, маг, чарівник
Ґражда - оселя збудована за принципом закритого з усіх боків двору, аби дітей та маржину не витягали вуйки та вовки (Маржина - худоба; Вуйко - у цьому сенсі ведмідь, а не дядько по матері)
Веснярка - весняний випас овець на ближніх полонинах, передує постійному літньому вигону
Андрій Машков, травень 2012
Дуже дякую!!!!!