Спускаючись з гір: центр Європи, вокзал-привид, Берлебаш та бануш
Мандрівка по Закарпаттю через центр Європи продовжувалася. Ми виїхали з Рахова у напрямку Солотвино.
На верхівках гір красувалися церкви.
1.
Паралельно хвилястій автомобільній дорозі йшла залізниця. Одначе поїзди по ній не курсують вже як добрий десяток років. Кілометрів за 10 від Рахова я попросив зупинитися у селі Костилівка.
2.
Жодної творчості чи родзинки місцеві патріоти не проявили, просто шаблонно скопіювали кольори прапору, при цьому зробивши оригінальних гуцулів непомітними.
3.
Станція носить стару назву села - Берлебаш. Екзотично!
4.
Встановити через які конкретно причини не курсують поїзди (ділянка між Раховом та Солотвино) точно не вдалося. Зараз рух є від Ужгороду до Солотвино та з Рахово через гори на Львів та Київ. Ніби то через кордон, бо ділянка заходить на територію Румунії.
5.
І дійсно, телефон вітає вже вас у Румунії, а замість постів поліції - пости прикордонників. Зупиняють машини.
- Мене навіть раз паспорт попросили показати, - говорив мені місцевий кауч-серфер, що мене підвозив.
6.
- Це ще тут траву покосили, там далі суцільні кущі, - промовив пастух, який пас кіз біля «залізничної станції».
7.
Поява рудого бородача була помічена представниками місцевої влади. Спочатку мене з нотками підозри та цікавості з іномарки запитали чому фотографую «об’єкт», а потім запросили на фестиваль «Барлабаський бануш».
8.
ах
Близькість до самого центру Європи відчувалась у наявності сільських контейнерах для пластику.
9.
Храм по дорозі.
10.
За пару-трійку кілометрів від фестивального села знаходиться центр Європи. Один з кількох (є ще під Мінськом, Вільнюсом, в Естонії та Словаччині). Але кожна країна вважає, що саме у неї Серце Європи.
11.
Так, це табличка, але де ж сам Центр Європи? Думаєте цей - ні.
12.
Виявляється ось він! Кругляшку цю треба потерти на щастя. Як типовий турич.
13-14.
Місія виконана. Далі дістав табличку і почалося.
15.
За пару хвилин мені зупинив чоловік років з 45-50. Вже двадцять років він жив у Празі, а сам з тутешніх країв. Поїхав, як казав, коли почався безлад.
- Мій батько - угорець, а мама - українка. У дружини батьки - росіянин та румунка, син мій народився у Німеччині, - ось такий закарпатський вінегрет.
Проїжджаючи село Ділове він сказав, що тут є мармуровий кар’єр, але зараз він на ладан дихає, а колись на місцевих потужностях робили плити для московського метро.
Дорога з трьох частин: калюжа-тротуар, вибоїни та власне асфальт.
- Коли приїжджав міністр МЗС Клімкін на Закарпаття, то всю ніч робили дорогу, а як поїхав, то одразу ж кинули, - розказав про показуху водій.
16.
Висадив він мене у селі Великій Бичків, де почалася дорога на Тячів через Солотвино, та, напевно найбагатше село країни. Але про це - згодом!
Місцева торгівля.
17.
Багатогранний Ужгород: променадні вулички, чеський квартал та баранці у місті Сонячний день у Мукачевому: Прогулянка по секстаполісу Закарпаття
Казковий палац графів Шенборнів: 52 димарі, стара черепиця, флюгери з левами та гори
Замок Сент-Міклош: приватний власник, таємні ходи, галерея серед руїн та замурований скелет
Берегово - відчуй себе закордоном не покидаючи України
Рахів - місто затиснене горами: Карпати, фестиваль бринзи, гуцули та жахливі дороги