Культура споживання кави на Західній Україні
Після прошестя півтора року і досі дивуюся, коли зранку бачу у кафе чоловіків з чашечкою кави. Або ж водіїв які беруть напій на виніс. І обов’язково мелену і не у пластикових стаканчиках, а у картонних. Ще з милими малюнками на них.
А ще у кожній хаті, навіть у людей з невеликим статком, є гейзерна кавоварка чи турка. Та обов’язкова мелена або навіть у зернах, а ніяка там розчинна!
На такі роздумі навіяла поїздка у дві провінції - херсонську та тернопільську. У Лазурному забіг у сільський магазин, жодних написів, про продаж кави.
- Да, сделаем кофе, - відповіла мені продавчиня. - Люда, де у нас тут чайник с водой? - звернулася вона до колеги.
Врешті-решт мені у пластиковий одноразовий стакан засипали якусь суміш з пакетику «3 в 1» та долили воду. Жодного естетичного а потім і смакового задоволення.
У провінції ж на Західній Україні, а саме у містечку Копичинці, за ті самі гроші (ну не 5, а за 6 гривень). Жінка при мені засипала у кавоварку зерна Jacobs, автомат помолов їх і вийшов дуже запашний напій у картонному стаканчику.
- Вам aмерикано чи еспресо? - уточнила вона.
Ніби і різниця у доходах невелика між двома населеними пунктами, але зовсім різний підхід. Ну а фраза "львівська кава", напевно, вже давно стала еталоном якості.
А взагалі люблю каву яку робить людина, а не автомат. У Тбілісі просто обожнював «каву по-турецьки». При чому робили її у закладах, де самі лише грузини. Жодного пафосу, лише гарний смак. Не розумію, як можна замовляти ці бездушні напої у якомусь Старбаксі. Показати, що ти можеш собі дозволити? Але для кого ми живемо - для інших чи для себе?
У Львові каву у турці, з обсмаж кою на піску, роблять у «Вірменці» на Вірменський. Сюди рідко зазирає турист. Заклад передусім для своїх. Дехто скаже, що заклад застряг у 90-х. Так і є. Але якщо хочете людської кави, то вам саме сюди. Взимку ціна була взагалі 10 гривень.
Всі мої закордонні подорожі у одній публікації
Всі мої подорожі Україною
А ще у кожній хаті, навіть у людей з невеликим статком, є гейзерна кавоварка чи турка. Та обов’язкова мелена або навіть у зернах, а ніяка там розчинна!
На такі роздумі навіяла поїздка у дві провінції - херсонську та тернопільську. У Лазурному забіг у сільський магазин, жодних написів, про продаж кави.
- Да, сделаем кофе, - відповіла мені продавчиня. - Люда, де у нас тут чайник с водой? - звернулася вона до колеги.
Врешті-решт мені у пластиковий одноразовий стакан засипали якусь суміш з пакетику «3 в 1» та долили воду. Жодного естетичного а потім і смакового задоволення.
У провінції ж на Західній Україні, а саме у містечку Копичинці, за ті самі гроші (ну не 5, а за 6 гривень). Жінка при мені засипала у кавоварку зерна Jacobs, автомат помолов їх і вийшов дуже запашний напій у картонному стаканчику.
- Вам aмерикано чи еспресо? - уточнила вона.
Ніби і різниця у доходах невелика між двома населеними пунктами, але зовсім різний підхід. Ну а фраза "львівська кава", напевно, вже давно стала еталоном якості.
А взагалі люблю каву яку робить людина, а не автомат. У Тбілісі просто обожнював «каву по-турецьки». При чому робили її у закладах, де самі лише грузини. Жодного пафосу, лише гарний смак. Не розумію, як можна замовляти ці бездушні напої у якомусь Старбаксі. Показати, що ти можеш собі дозволити? Але для кого ми живемо - для інших чи для себе?
У Львові каву у турці, з обсмаж кою на піску, роблять у «Вірменці» на Вірменський. Сюди рідко зазирає турист. Заклад передусім для своїх. Дехто скаже, що заклад застряг у 90-х. Так і є. Але якщо хочете людської кави, то вам саме сюди. Взимку ціна була взагалі 10 гривень.
Всі мої закордонні подорожі у одній публікації
Всі мої подорожі Україною