Як донеччани ходили на матч «Шахтаря» у Львові
Спонтанно поїхав до Львова за запрошенням друга на матч півфіналу «Шахтар» - «Дніпро».
На «Львів Арені» вже довелося побувати на екскурсії, а на цей раз хотілося відчути атмосферу під час гри.
До стадіону, збудованому під Євро-2012, вирішили діставатися шатл-бусами. Які нібито повинні були йти від Шота Руставелі, одначе спізнилися і рушили на таксі.
Стадіон у Львові знаходиться у суцільній дупі. Жодного прямого транспорту туди нема. Тож втратили чимало часу на дорогу та на об’їзд заторів.
Перед входом на футбольну арену всі ті самі рамки. Також, як і у Донецьку, просили показати рюкзак. Побачили термос. Перевіряли більш демократично ніж на «Донбас Арені».
- Ти що, жартуєш? - казав стюарду його колега. - Хай проходить.
- А може він перевіряючий! Алкоголю немає у термосі?
- Спробуйте, то чай, ще гарячий, - відповів я.
Наш місця були зайняті.
- Та сідайте де є, - казали нам люди. Зайняли місця поруч.
Народу було небагато - другий ярус був повністю порожній. Я сидів поруч із «Геннадієм Москалем». Навіть за допомогою тростини друга, який зламав ногу і став «доктором Хаусом» зробив селфі моїм дешевим телефоном.
Якщо у Донецьку вболівали «за», навіть на матчі з динамівцями мало поганого кидали в бік киян, то тут з перших хвилин було зрозуміло - народ здебільшого приходить вбалювати проти.
Звичайно за цей рік змінилося багато. Люди приходять аби виплеснути свій негатив.
Лише пару підлітків кричали щось на підтримку «Шахтаря». Інші ж при наближенні Даріо Срни показували знак пальцем вниз та повторювали викрики фанатів «Дніпра» на його адресу слово «Пічка».
Під кінець хтось з вболівальників прийшов - глядачі почали пересідати. Спочатку просто сідали по 1,5 людини на крісло, але далі місця не вистачало і люди почали розсаджуватися відповідно до куплених місць.
Мій сусід, який сидів на моїх місцях, не схотів пересаджуватися.
- Ми ж в Європу йдемо, давайте і жити по-правилах, - спробував подивитися як в людини з практичною реалізацію часто порожніх закликів.
- В Європі люди не приходять під кінець матчу, - відповів він.
Рахунок на полі змінився 1:1, що влаштовувало «Шахтар». Люди були незадоволені арбітром.
- Суддя під*1, - повторювали вони вигуки фанатів Дніпра.
- Ну скот, - обурювалися львів’яни. - Повертаються часи Суркіса.
Після матчу хотіли йти на обіцяні шатл баси, але їх не було видно.
- Їх немає, - сказав нам міліціонер.
Пам’ятаю у Донецьку завжди після футболу посилювали роботу транспорту: збільшували випуск трамваїв та тролейбусів, а кінцеву кількох маршрутів переносили до «Донбас Арени».
Тут же лишилося два варіанти - йти до автовокзалу чи на «Ашан». Ми вибрали другий. Справа у тому, що якщо йти по спеціально зробленому тротуару було б вдвічі довше і тому народ пішов напряму Тут мені пригадалася комп’ютерна гра, де треба долати перешкоди. Першою був паркан. Його зламали.
Далі був дим - хтось підпалив траву. На полі іподромі вже була грязюка, ну а останньою перешкодою за «виграш» була спроба сісти в автобус.
Народ набивався у маленькі «Еталони» пачками. Водії пускали лише на передні двері та брали 4 гривні (зараз стільки у Львові проїзд). Декотрих підпрягала наступна маршрутка від чого водій рушали в той час як люди сідали. На щастя ніхто не випав. Львів - це Європа!
Нормально виїхати можна було лише після пару годин. На свої поїзди ми не встигли, спочатку вирішили ночувати на вокзалі, але спали вже в поїзді, правда який їхав вже у протилежному напрямку - на Ужгород.
Вражень набрався досхочу. Буде що згадати! :D
Звичайно, вряд чи колись піду на такий футбол. Цікаво, а на іграх збірної така сама паскудна організація?
На «Львів Арені» вже довелося побувати на екскурсії, а на цей раз хотілося відчути атмосферу під час гри.
До стадіону, збудованому під Євро-2012, вирішили діставатися шатл-бусами. Які нібито повинні були йти від Шота Руставелі, одначе спізнилися і рушили на таксі.
Стадіон у Львові знаходиться у суцільній дупі. Жодного прямого транспорту туди нема. Тож втратили чимало часу на дорогу та на об’їзд заторів.
Перед входом на футбольну арену всі ті самі рамки. Також, як і у Донецьку, просили показати рюкзак. Побачили термос. Перевіряли більш демократично ніж на «Донбас Арені».
- Ти що, жартуєш? - казав стюарду його колега. - Хай проходить.
- А може він перевіряючий! Алкоголю немає у термосі?
- Спробуйте, то чай, ще гарячий, - відповів я.
Наш місця були зайняті.
- Та сідайте де є, - казали нам люди. Зайняли місця поруч.
Народу було небагато - другий ярус був повністю порожній. Я сидів поруч із «Геннадієм Москалем». Навіть за допомогою тростини друга, який зламав ногу і став «доктором Хаусом» зробив селфі моїм дешевим телефоном.
Якщо у Донецьку вболівали «за», навіть на матчі з динамівцями мало поганого кидали в бік киян, то тут з перших хвилин було зрозуміло - народ здебільшого приходить вбалювати проти.
Звичайно за цей рік змінилося багато. Люди приходять аби виплеснути свій негатив.
Лише пару підлітків кричали щось на підтримку «Шахтаря». Інші ж при наближенні Даріо Срни показували знак пальцем вниз та повторювали викрики фанатів «Дніпра» на його адресу слово «Пічка».
Під кінець хтось з вболівальників прийшов - глядачі почали пересідати. Спочатку просто сідали по 1,5 людини на крісло, але далі місця не вистачало і люди почали розсаджуватися відповідно до куплених місць.
Мій сусід, який сидів на моїх місцях, не схотів пересаджуватися.
- Ми ж в Європу йдемо, давайте і жити по-правилах, - спробував подивитися як в людини з практичною реалізацію часто порожніх закликів.
- В Європі люди не приходять під кінець матчу, - відповів він.
Рахунок на полі змінився 1:1, що влаштовувало «Шахтар». Люди були незадоволені арбітром.
- Суддя під*1, - повторювали вони вигуки фанатів Дніпра.
- Ну скот, - обурювалися львів’яни. - Повертаються часи Суркіса.
Після матчу хотіли йти на обіцяні шатл баси, але їх не було видно.
- Їх немає, - сказав нам міліціонер.
Пам’ятаю у Донецьку завжди після футболу посилювали роботу транспорту: збільшували випуск трамваїв та тролейбусів, а кінцеву кількох маршрутів переносили до «Донбас Арени».
Тут же лишилося два варіанти - йти до автовокзалу чи на «Ашан». Ми вибрали другий. Справа у тому, що якщо йти по спеціально зробленому тротуару було б вдвічі довше і тому народ пішов напряму Тут мені пригадалася комп’ютерна гра, де треба долати перешкоди. Першою був паркан. Його зламали.
Далі був дим - хтось підпалив траву. На полі іподромі вже була грязюка, ну а останньою перешкодою за «виграш» була спроба сісти в автобус.
Народ набивався у маленькі «Еталони» пачками. Водії пускали лише на передні двері та брали 4 гривні (зараз стільки у Львові проїзд). Декотрих підпрягала наступна маршрутка від чого водій рушали в той час як люди сідали. На щастя ніхто не випав. Львів - це Європа!
Нормально виїхати можна було лише після пару годин. На свої поїзди ми не встигли, спочатку вирішили ночувати на вокзалі, але спали вже в поїзді, правда який їхав вже у протилежному напрямку - на Ужгород.
Вражень набрався досхочу. Буде що згадати! :D
Звичайно, вряд чи колись піду на такий футбол. Цікаво, а на іграх збірної така сама паскудна організація?