Закарпатські розчаруваніці
Оригинал взят у davydenco в Закарпатські розчаруваніці
Оскільки я дуже люблю свою нервову систему, то ще з п'ятниці 17 не заходив у соцмережі і на новинні сайти, бо в такі дні загострення стається навіть у досить адекватних людей. Тому щоб не відфрендити половину стрічки друзів, я просто не читаю їх срач в такі дні і тупі-претупі перепости всілякої херні.
Та повністю сховатись від цього шабашу мені не вдалось, зателефонував знайомий і попросив прилаштувати у столиці його родичку на ніч, бо вона приїхала на ту вставайку, а тепер вибратись не може. Жіночка вже похилого віку і не багата, щоб у столичних готелях селитись. То я зв'язався з друзями щоб вписали пані і її двох синів, а в процесі довідався її коротку історію.
Вона і двоє її синів вирішили їхати до Києва на "Вставай Україно", бо терпіти більше немає сили. Почитали новини, взнали коли і де, курили собі квитки і поїхали. Більше 12 годин вони провели у дорозі, жіночці вже за 64 роки, в плацкартному вагоні. Добрались до Києва, самостійно знайшли де той мітинг, розпитуючи людей. Далі з слів пані Марії.
- Заледве знайшли те віче, але втрапили. Людей трохи таки було. То стали і слухаємо. Виступали ті головні опозиціонери, казали все те що завше. Ну десь годину ми їх слухали, а потім вони зібрались іти гет, а нам ще кажут давайте похлопаємо тим героям, що зараз стоят на сцені. Ну ми похлопали і вони пішли, а ми стоїмо далі і годен зрозуміти, що то робити далі.
Я ще хвилин десять вислуховував по телефону її жалі на таке ставлення до людей і те, як її нагла кров зяляла на таких харамидників. А себе я ловив на думці, що це мабуть дуже страшно, от так на старості літ бачити, як розбиваються твої національні ідеали і сподівання. Бо це ж не проплачена людина, а та що свідомо за свої кошти, немалі для тих країв, поїхала робити революцію до столиці, а в результаті отримала чергову порцію балачок і добре що потім ще ребра не нам'яли.
Мені стало якось дуже противно і соромно, ніби то я якось дотичний до того мітингу, такого стану в мене давненько не було, бо завжди пишався своєю цинізмо стійкістю, а тут пройняло, причім настільки, що я купив пані Марії і її хлопцям квитки в купе назад до дому. Не знаю, але чомусь я завжди дуже боляче реагую на такі кидки старших людей, особливо коли вони на щось щиро велись.
Оскільки я дуже люблю свою нервову систему, то ще з п'ятниці 17 не заходив у соцмережі і на новинні сайти, бо в такі дні загострення стається навіть у досить адекватних людей. Тому щоб не відфрендити половину стрічки друзів, я просто не читаю їх срач в такі дні і тупі-претупі перепости всілякої херні.
Та повністю сховатись від цього шабашу мені не вдалось, зателефонував знайомий і попросив прилаштувати у столиці його родичку на ніч, бо вона приїхала на ту вставайку, а тепер вибратись не може. Жіночка вже похилого віку і не багата, щоб у столичних готелях селитись. То я зв'язався з друзями щоб вписали пані і її двох синів, а в процесі довідався її коротку історію.
Вона і двоє її синів вирішили їхати до Києва на "Вставай Україно", бо терпіти більше немає сили. Почитали новини, взнали коли і де, курили собі квитки і поїхали. Більше 12 годин вони провели у дорозі, жіночці вже за 64 роки, в плацкартному вагоні. Добрались до Києва, самостійно знайшли де той мітинг, розпитуючи людей. Далі з слів пані Марії.
- Заледве знайшли те віче, але втрапили. Людей трохи таки було. То стали і слухаємо. Виступали ті головні опозиціонери, казали все те що завше. Ну десь годину ми їх слухали, а потім вони зібрались іти гет, а нам ще кажут давайте похлопаємо тим героям, що зараз стоят на сцені. Ну ми похлопали і вони пішли, а ми стоїмо далі і годен зрозуміти, що то робити далі.
Я ще хвилин десять вислуховував по телефону її жалі на таке ставлення до людей і те, як її нагла кров зяляла на таких харамидників. А себе я ловив на думці, що це мабуть дуже страшно, от так на старості літ бачити, як розбиваються твої національні ідеали і сподівання. Бо це ж не проплачена людина, а та що свідомо за свої кошти, немалі для тих країв, поїхала робити революцію до столиці, а в результаті отримала чергову порцію балачок і добре що потім ще ребра не нам'яли.
Мені стало якось дуже противно і соромно, ніби то я якось дотичний до того мітингу, такого стану в мене давненько не було, бо завжди пишався своєю цинізмо стійкістю, а тут пройняло, причім настільки, що я купив пані Марії і її хлопцям квитки в купе назад до дому. Не знаю, але чомусь я завжди дуже боляче реагую на такі кидки старших людей, особливо коли вони на щось щиро велись.