Бузок і яблука
Надо ли рвать сирень? Общество договора
Почему так происходит? Почему в России рвешь ты сирень или нет, другие все равно ее оборвут, а в Европе - нет? Потому что в Европе действует общественный договор. А в России общественный договор не работает. Вместо него большинство руководствуется поговоркой «Кто смел, тот и съел» или, в более мягкой редакции, «Кто первый встал, того и тапки».
(с)ukrfan
Цей бузок дещо нагадав...
В часи перебудови випало мені побувати в Литві, звідки я привіз купу вражень, книжку про литовську міфологію (оповідання про Айтвараса і Пяркунаса відразу згадались, хоча цієї книжки у мене нема вже зо двадцять років), незвичні мені зошити з вже накресленими на типографії полями (в Україні на той час всі продовжували носити з собою червоний олівець або ручку - 4 клітинки, ага) і дивні для радянського українця хлібні палички з кмином, які зараз лежать в кожному супермаркеті.
З вражень два було особливо сильні.
Друге - це відчуття глибокого і, мабуть, абсолютно антирадянського нерозуміння ідіотизму автора, який дозволив собі пустити кілька кілограмів коштовного бурштину на повноцінну модель радянського гусеничного трактора, яка була виставлена в музеї бурштину в місті Паланга.
А перше - пекучого сорому за людей, з якими я приїхав, бо був начебто з ними разом. Дорослих, зауважу, людей. Ці дорослі і поважні люди, вийшовши з автобуса на вулицю з невеликими будиночками, котрі по-європейськи обходились без парканів, замість яких були акуратно підстрижені огорожі з кущів, побачили гілки яблунь, які вгиналися над цими кущами від щедрого врожаю і тут же перетворились на зграю макак, що після місячного голодування побачила бананове дерево. Так весь гурт і помандрував далі до санаторію, залишивши після себе обламані голі гілки і обірване листя - а я на все життя запам'ятав відчуття сорому за те, що був з цими людьми в одному гурті, а також круглі від подиву очі литовців, що спостерігали цю сцену. Це був перше в моєму житті досвід зустрічі радянського та європейського менталітетів.
На щастя останнім часом я бачу все більше паростків такої ментальності в Україні. Але це лише поодинокі паростки серед купи гнилого листя, яке й далі продовжує паркувати свої автомобілі де заманеться, перебігати дорогу в зручному для себе місці, викидати сміття під ноги та недопалки з балконів, пиячити з мавп'ячими криками до ранку під вікнами багатоквартирних будинків і ламає бузок віниками.
Так хочеться, щоб ці паростки знову не згнили під тим листям...
Почему так происходит? Почему в России рвешь ты сирень или нет, другие все равно ее оборвут, а в Европе - нет? Потому что в Европе действует общественный договор. А в России общественный договор не работает. Вместо него большинство руководствуется поговоркой «Кто смел, тот и съел» или, в более мягкой редакции, «Кто первый встал, того и тапки».
(с)ukrfan
Цей бузок дещо нагадав...
В часи перебудови випало мені побувати в Литві, звідки я привіз купу вражень, книжку про литовську міфологію (оповідання про Айтвараса і Пяркунаса відразу згадались, хоча цієї книжки у мене нема вже зо двадцять років), незвичні мені зошити з вже накресленими на типографії полями (в Україні на той час всі продовжували носити з собою червоний олівець або ручку - 4 клітинки, ага) і дивні для радянського українця хлібні палички з кмином, які зараз лежать в кожному супермаркеті.
З вражень два було особливо сильні.
Друге - це відчуття глибокого і, мабуть, абсолютно антирадянського нерозуміння ідіотизму автора, який дозволив собі пустити кілька кілограмів коштовного бурштину на повноцінну модель радянського гусеничного трактора, яка була виставлена в музеї бурштину в місті Паланга.
А перше - пекучого сорому за людей, з якими я приїхав, бо був начебто з ними разом. Дорослих, зауважу, людей. Ці дорослі і поважні люди, вийшовши з автобуса на вулицю з невеликими будиночками, котрі по-європейськи обходились без парканів, замість яких були акуратно підстрижені огорожі з кущів, побачили гілки яблунь, які вгиналися над цими кущами від щедрого врожаю і тут же перетворились на зграю макак, що після місячного голодування побачила бананове дерево. Так весь гурт і помандрував далі до санаторію, залишивши після себе обламані голі гілки і обірване листя - а я на все життя запам'ятав відчуття сорому за те, що був з цими людьми в одному гурті, а також круглі від подиву очі литовців, що спостерігали цю сцену. Це був перше в моєму житті досвід зустрічі радянського та європейського менталітетів.
На щастя останнім часом я бачу все більше паростків такої ментальності в Україні. Але це лише поодинокі паростки серед купи гнилого листя, яке й далі продовжує паркувати свої автомобілі де заманеться, перебігати дорогу в зручному для себе місці, викидати сміття під ноги та недопалки з балконів, пиячити з мавп'ячими криками до ранку під вікнами багатоквартирних будинків і ламає бузок віниками.
Так хочеться, щоб ці паростки знову не згнили під тим листям...