16.08.2010
Зранку хтілося чогось чудернацького і я вирішив перевірити - скільки кроків від мого будинку до будівлі підприємства. На сімнадцятому році перебування в Артемівську ця думка завітала до мене вперше. Задля цього навмисно пішов пішки. Виявилося рівно три тисячі сто кроків. Артемівськ таки маленьке єврейське місто. Але і в ньому є увесь набір, з гараздів і негараздів, притаманній цілій країні.
До обіду нас тероризували співгромадяни. Не уявлялв, що в місті стільки розумово відсталих. Теза, щодо деградації населення України підтверджується кожен день. От і сьогодні. У вестибюлі, навпроти входу висить велика дошка оголошень. На дошці великими літерами написано "Районний пенсійний фонд - 3 поверх" і стрілка, котра вказує, в якому напрямку треба йти. Праворуч. Цього виявилося замало! І вже кольоровими літерами на кольорових аркушах - щоб одразу кидалося в очі все це саме ще раз було надруковано. І також вісить поруч. На дошці оголошень більше нічого не вісить. Але се одно люди вперто йдуть ліворуч! Ліворуч іти важко: вхід перепиняє червона лінія з концертних стільців - важких і зварених між собою по 4 штуки одразу. Але наших людей це не нашорошує і не зупиняє - вони протискуються, перелазять, плигають і скачуть, і се одно: повитріщають очі і пруть куди не треба - у протилежне крило. Крило веде на другий поверх. На кожному повороті підпис - до якого підприємства цей шлях. Але хіба хто вміє читати або думати? Люди шукають - кому повірти на слово, або взагалі - мовчки сопуть і лізуть бозна куди, собі на думці. У нашому крилі шлях на третій поверх заблоковано - навмисно, щоб відвідувачі здогадалися. А броньовані двері при вході на другий поверх знову сповіщають, що це ажніяк не районний пенсійний фонд, а геть зовсім інше підприємтво. До того ж з кодовим замком. І це не є перешкодою! Істоти пенсійного віку чатують під дверима, чекаючи слушну нагоду - шмигнути. Або нахабно гупають ногами: пенсію давай! І що цікаво - далеко не всі з них люди поважного віку, дуже багато молоді: кого попрохали, хто на дурняк хоче країну доїти. З огляду на все це виникає наступна аналогія: ці люди і працювали отак - придуркувасто і голосують аналогічно - не розуміючі геть нічого. А потім ми маємо наслідки на кшталт розваленого СРСР або сучасної влади кримінальних злочинців, що стали державними. Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує...
Невідворотньо насувається відчуття якоїсь неприємності. Чуйка підказує. А я їй довіряю більше за розум. Доведено дослідним шляхом. До всього ж розум мій розвивася сам, а у дитинстві - під впливом оточення, а чуйку я випестив і виховав вже на його основі. Тобто ця модель значно досконаліша. Гаразд, подивлюсь, що воно буде далі.
До обіду нас тероризували співгромадяни. Не уявлялв, що в місті стільки розумово відсталих. Теза, щодо деградації населення України підтверджується кожен день. От і сьогодні. У вестибюлі, навпроти входу висить велика дошка оголошень. На дошці великими літерами написано "Районний пенсійний фонд - 3 поверх" і стрілка, котра вказує, в якому напрямку треба йти. Праворуч. Цього виявилося замало! І вже кольоровими літерами на кольорових аркушах - щоб одразу кидалося в очі все це саме ще раз було надруковано. І також вісить поруч. На дошці оголошень більше нічого не вісить. Але се одно люди вперто йдуть ліворуч! Ліворуч іти важко: вхід перепиняє червона лінія з концертних стільців - важких і зварених між собою по 4 штуки одразу. Але наших людей це не нашорошує і не зупиняє - вони протискуються, перелазять, плигають і скачуть, і се одно: повитріщають очі і пруть куди не треба - у протилежне крило. Крило веде на другий поверх. На кожному повороті підпис - до якого підприємства цей шлях. Але хіба хто вміє читати або думати? Люди шукають - кому повірти на слово, або взагалі - мовчки сопуть і лізуть бозна куди, собі на думці. У нашому крилі шлях на третій поверх заблоковано - навмисно, щоб відвідувачі здогадалися. А броньовані двері при вході на другий поверх знову сповіщають, що це ажніяк не районний пенсійний фонд, а геть зовсім інше підприємтво. До того ж з кодовим замком. І це не є перешкодою! Істоти пенсійного віку чатують під дверима, чекаючи слушну нагоду - шмигнути. Або нахабно гупають ногами: пенсію давай! І що цікаво - далеко не всі з них люди поважного віку, дуже багато молоді: кого попрохали, хто на дурняк хоче країну доїти. З огляду на все це виникає наступна аналогія: ці люди і працювали отак - придуркувасто і голосують аналогічно - не розуміючі геть нічого. А потім ми маємо наслідки на кшталт розваленого СРСР або сучасної влади кримінальних злочинців, що стали державними. Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує...
Невідворотньо насувається відчуття якоїсь неприємності. Чуйка підказує. А я їй довіряю більше за розум. Доведено дослідним шляхом. До всього ж розум мій розвивася сам, а у дитинстві - під впливом оточення, а чуйку я випестив і виховав вже на його основі. Тобто ця модель значно досконаліша. Гаразд, подивлюсь, що воно буде далі.