4.02.2011 або про цеглу і рослини
Якось у 80-тих роках минулого сторіччя, у своєму рідному Первомайську на Луганщині, я спостерігав наступну картину: два учня початкових класів грали біля школи в чижа. До них наблизився третій хлопчик - їхнього віку. Опинившись позаду одного з гравців, він взяв в руки стандартних розмірів цеглину і хряпнув нею по голові однолітка. У того - шок, кров струменить крізь волосся по обличчю. А «герой» події радісно регоче. Потім, побачивши наслідки, він трохи опанував себе, але з таким же оптимізмом поплескав потерпілого по плечу: "та ладно, це я пожартував". Цю сцену я запам’ятав на все життя.
Людина - істота егоцентрична, світ вона пізнає з самої себе і, відповідно, свій світ ставить вище за інші. Це - нормально. Ненормально, коли людина перестає рахуватися з іншими і вважає, що його лінія поведінки - єдино правильна. Тобто, той відсталий в розумовому відношенню хлопчик, зі своєї точки зору щиро вважає, що він втнув дуже вдалий жарт і не більше того, але в потерпілого власна світоуява, згідно якої його кривдник - маніяк і його належить ізолювати від суспільства. Безумовно, дитяча психіка схильна до запозичень, вразлива і податлива для втручань середовища, що таїть певні ризики. Втім, у віці 9 років треба давати раду собі і своїм діям і розуміти, що пригостити людину цеглою по голові і, наприклад, відірвати крильця в метелика чи розчавити квітку - не одне й те саме. Звісно, в даній ситуації винні батьки жартівника, адже в ньому закладено саме їхні гени і виховання, і аж ніяк не іншопланетне.
Подібний екскурс в минуле стався не просто так. Цей випадок вигулькнув з глибин пам’яті не вперше - моя уява малює цю картинку кожен раз, коли я бачу деякі «жарти» своїх співвітчизників, котрі взяли на себе відповідальність за долю країни. Деякі носії Долі з цеглиною в руці давно напрошуються в будинок з ґратами на вікнах, але знову і знову поплескують електорат: «та ладно…» А тим часом Україна перебуває в шоці і кров її вже давно струменить і наскільки вистачить її сил - терпіти це - ніхто достеменно не скаже, але рано чи пізно вона підніме свій булижник. Питання тільки - коли саме це відбудеться?
Можна вкотре процитувати Булгаков: «розруха починається в головах». А можна навести інший приклад. Пересічний громадянин зараз це така собі домашня квітка в горщику: хтось - фіалка, хтось - традесканція, хтось - кактус. З нього смикають листя, його ставлять на сонце і забувают поливати, його не завжди пересаджують в інший горщик, а інколи - навіть не підживлюють добривом на протязі всього життя. Та найгірше те, що він не може нікуди втекти: живе у горщику, куди закинула доля і повністю залежний. Хоча, хтось і непогано влаштувався. Тому ці рослини мають різний термін житя… Але є в суспільстві і ті, хто вважає себе за садівника. Саме від них залежить, як будуть себе почувати домашні рослини: чи вчасно ним буде приділятися увага, чи їм діставатимуться переважно недопалки та залишки чайної заварки? Але і вони не все вирішують. Є ще домовласник, від волі якого залежать садівники. Втім, домовласнику на ці рослини вже глибоко байдуже. До чого я все це веду? А до того, що всі вони і садівники і домовласник залежать від фотосинтезу, читай - від наявності і життєвого тонусу рослин: як своїх, так і сусідніх. Не будуть рослини давати кислород - не буде нічого. Вчені кажуть, рослини здатні відчувати біль і реагувати на неї, та на жаль, рослини неспроможні втримати булижник. У мене є бажання не бути напіврослинною істотою, яка не здатна відстояти свої права, але втілювати свої мрії краще разом, то як кожен у своєму горщику - надто беззахисний.
Людина - істота егоцентрична, світ вона пізнає з самої себе і, відповідно, свій світ ставить вище за інші. Це - нормально. Ненормально, коли людина перестає рахуватися з іншими і вважає, що його лінія поведінки - єдино правильна. Тобто, той відсталий в розумовому відношенню хлопчик, зі своєї точки зору щиро вважає, що він втнув дуже вдалий жарт і не більше того, але в потерпілого власна світоуява, згідно якої його кривдник - маніяк і його належить ізолювати від суспільства. Безумовно, дитяча психіка схильна до запозичень, вразлива і податлива для втручань середовища, що таїть певні ризики. Втім, у віці 9 років треба давати раду собі і своїм діям і розуміти, що пригостити людину цеглою по голові і, наприклад, відірвати крильця в метелика чи розчавити квітку - не одне й те саме. Звісно, в даній ситуації винні батьки жартівника, адже в ньому закладено саме їхні гени і виховання, і аж ніяк не іншопланетне.
Подібний екскурс в минуле стався не просто так. Цей випадок вигулькнув з глибин пам’яті не вперше - моя уява малює цю картинку кожен раз, коли я бачу деякі «жарти» своїх співвітчизників, котрі взяли на себе відповідальність за долю країни. Деякі носії Долі з цеглиною в руці давно напрошуються в будинок з ґратами на вікнах, але знову і знову поплескують електорат: «та ладно…» А тим часом Україна перебуває в шоці і кров її вже давно струменить і наскільки вистачить її сил - терпіти це - ніхто достеменно не скаже, але рано чи пізно вона підніме свій булижник. Питання тільки - коли саме це відбудеться?
Можна вкотре процитувати Булгаков: «розруха починається в головах». А можна навести інший приклад. Пересічний громадянин зараз це така собі домашня квітка в горщику: хтось - фіалка, хтось - традесканція, хтось - кактус. З нього смикають листя, його ставлять на сонце і забувают поливати, його не завжди пересаджують в інший горщик, а інколи - навіть не підживлюють добривом на протязі всього життя. Та найгірше те, що він не може нікуди втекти: живе у горщику, куди закинула доля і повністю залежний. Хоча, хтось і непогано влаштувався. Тому ці рослини мають різний термін житя… Але є в суспільстві і ті, хто вважає себе за садівника. Саме від них залежить, як будуть себе почувати домашні рослини: чи вчасно ним буде приділятися увага, чи їм діставатимуться переважно недопалки та залишки чайної заварки? Але і вони не все вирішують. Є ще домовласник, від волі якого залежать садівники. Втім, домовласнику на ці рослини вже глибоко байдуже. До чого я все це веду? А до того, що всі вони і садівники і домовласник залежать від фотосинтезу, читай - від наявності і життєвого тонусу рослин: як своїх, так і сусідніх. Не будуть рослини давати кислород - не буде нічого. Вчені кажуть, рослини здатні відчувати біль і реагувати на неї, та на жаль, рослини неспроможні втримати булижник. У мене є бажання не бути напіврослинною істотою, яка не здатна відстояти свої права, але втілювати свої мрії краще разом, то як кожен у своєму горщику - надто беззахисний.