2.02.2015
Пригнічує не стан справ на фронтах, в тилу, в економіці і на дипломатичному рівні, морально вбиває абсолютний відсоток втрачених шансів і провалених операцій. І тим не менше, руки не опускаю - тільки скаженію. Не раджу наразі до мене з моральною лінійкою наближатися...
Дивлюся новини і лють охоплює: на переговори з окупантами їде антиукраїнська сволота Медведчук! Хто може собі уявити, щоб родичі Гітлера їхали на переговори представляти інтереси СРСР? Хоча, про що це я, якщо на києвських пагорбах і досі торгують з ворогом і вітаються з сепаратистами...
Дуже хочеться бути оптимістом. Хочеться гарних новин. Хочеться обнадійливих сигналів... І вони є. Небагато, але й те добре... Учора вечором наші накрили штаб окупантів у Брянці і піддали ракетному обстрілу машинобудівний завод у Донецьку, де спалахнула пожежа. Невже почали чухатися у напрямку вірної тактики на упередження, а не чекати від ворога прочуханки, щоб дати здачу соплями? От би ще перестали міндальничати з гопниками і почали відповідати на ворожі обстріли, незважаючи на географію.
Перед Артемівськом активно укріплюють другу лінію оборони: женуть крани, залізобетонні конструкції, екскаватори... Підтягують техніку і озброєння. Сьогодні бачив комплекси Штурм-С на МТЛБ... А ще нарешті пішли додаткові комплекси реактивної артилерії. І навіть ТЗМ-ки, що підвозили РС на передову перестали ламатися у мене під будинком, що мало місце тричі за останній місяць. Тобто, шанс втримати Артемівськ українські війська не втратили. Інакше на нього чекає доля зруйнованих і спорожнілих Вуглегірська, Дебальцевого, Попасної...
Та на жаль, для кардинального перелому у війні на нашу користь передумов не бачу. Поки що - жодних ознак. А шкода... Втім, завдяки героїзму наших вояків, час змінити ситуацію Україна ще має. До літа. Чи вистачить розуму у керівництва країни використати цей час та приборкати власні апетити, прискорити зміни - незабаром побачимо...
Сьогодні у мене насичений день: на роботі і з волонтерства. Від пані Н. ака Tin-tina отримали посилку з Львівщини на нашу організацію.
Щоправда, один з семи ящиків у кадр не потрапив - разом з білими маскхалатами він одразу пішов спецназівцям легендарного 3 полку. Ось такі акуратні мішечки містять костюми верх+низ. Собівартість одного - сто дев'яносто гривень. Вислав пару на пробу...
Щось робити, стиснувши зуби, втрачаючи останні гроші, без жодних перспектив набагато важче, ніж нести брехню перед натовпом, випромінюючи штучну впевненість і подумки рахувати власні прибутки від цього. Маю тверду впевненість - попри усі санкції Росія з України добровольно не піде: доведеться воювати по-справжньому. А тому усі випробування ще попереду. І саме тому мене дратує відсутність не те що стратегії перемоги, а хоча б якоїсь адекватної реакції керівництва держави і ЗСУ на виклики. Наразі я налаштований скептично, що не заважає допомагати армії. Вірю, що професійні вояки нарешті скажуть своє вагоме слово. Бажаючим повчити мене з «прекрасного далека» скажу відверто: ура-патріоти, наїдені телевізором, йдіть нахуй; решті завжди радий.
Дивлюся новини і лють охоплює: на переговори з окупантами їде антиукраїнська сволота Медведчук! Хто може собі уявити, щоб родичі Гітлера їхали на переговори представляти інтереси СРСР? Хоча, про що це я, якщо на києвських пагорбах і досі торгують з ворогом і вітаються з сепаратистами...
Дуже хочеться бути оптимістом. Хочеться гарних новин. Хочеться обнадійливих сигналів... І вони є. Небагато, але й те добре... Учора вечором наші накрили штаб окупантів у Брянці і піддали ракетному обстрілу машинобудівний завод у Донецьку, де спалахнула пожежа. Невже почали чухатися у напрямку вірної тактики на упередження, а не чекати від ворога прочуханки, щоб дати здачу соплями? От би ще перестали міндальничати з гопниками і почали відповідати на ворожі обстріли, незважаючи на географію.
Перед Артемівськом активно укріплюють другу лінію оборони: женуть крани, залізобетонні конструкції, екскаватори... Підтягують техніку і озброєння. Сьогодні бачив комплекси Штурм-С на МТЛБ... А ще нарешті пішли додаткові комплекси реактивної артилерії. І навіть ТЗМ-ки, що підвозили РС на передову перестали ламатися у мене під будинком, що мало місце тричі за останній місяць. Тобто, шанс втримати Артемівськ українські війська не втратили. Інакше на нього чекає доля зруйнованих і спорожнілих Вуглегірська, Дебальцевого, Попасної...
Та на жаль, для кардинального перелому у війні на нашу користь передумов не бачу. Поки що - жодних ознак. А шкода... Втім, завдяки героїзму наших вояків, час змінити ситуацію Україна ще має. До літа. Чи вистачить розуму у керівництва країни використати цей час та приборкати власні апетити, прискорити зміни - незабаром побачимо...
Сьогодні у мене насичений день: на роботі і з волонтерства. Від пані Н. ака Tin-tina отримали посилку з Львівщини на нашу організацію.
Щоправда, один з семи ящиків у кадр не потрапив - разом з білими маскхалатами він одразу пішов спецназівцям легендарного 3 полку. Ось такі акуратні мішечки містять костюми верх+низ. Собівартість одного - сто дев'яносто гривень. Вислав пару на пробу...
Щось робити, стиснувши зуби, втрачаючи останні гроші, без жодних перспектив набагато важче, ніж нести брехню перед натовпом, випромінюючи штучну впевненість і подумки рахувати власні прибутки від цього. Маю тверду впевненість - попри усі санкції Росія з України добровольно не піде: доведеться воювати по-справжньому. А тому усі випробування ще попереду. І саме тому мене дратує відсутність не те що стратегії перемоги, а хоча б якоїсь адекватної реакції керівництва держави і ЗСУ на виклики. Наразі я налаштований скептично, що не заважає допомагати армії. Вірю, що професійні вояки нарешті скажуть своє вагоме слово. Бажаючим повчити мене з «прекрасного далека» скажу відверто: ура-патріоти, наїдені телевізором, йдіть нахуй; решті завжди радий.