30.01.2015
Ходив закривати наряди. Цього разу на мінімалку не натягли. Але й те - у борг, бо замовники гроші не перерахували. Є ще час до понеділка, та навряд чи хтось перечислить копійчину... Доведеться брати пару днів з майбутньої відпустки. Заразом трохи попрацював: писав звіт з виносу в натуру бурових свердловин, які останній раз виносилися ще рік тому... Іншої роботи немає. Тобто, згори не дають, бо - криза, а знизу не йде, бо - війна. За таких обставин керівництво може щось змінити тільки якщо почне чухатися, але воно не звикло. З цього й біда...
Учора вийшла на зв’язок пані Н. з Львівщини - сповістила щодо посилки для нашої організації «Бахмут український». Домовилися отримати вантаж за промокодом, щоб не витрачати гроші. Поштовими справами взагалі і промокодами зокрема у нас займається пан Т. Сповістив обох. Думаю, у понеділок отримаємо вантаж...
Настрою немає. Додають роздратування усілякі побрехеньки і ура-патріотизм, за який одразу посилаю матом. На питання: «чому Україна здає позиції?» відповідати без експресії не можу. Що не дивно, бо причини очевидні. А рецептура покращення ситуації для країни у стані війни дуже проста.
Ми тільки тоді почнемо переламувати ситуацію на свою користь, коли припинемо жувати соплі і брехати, мов дурні другорічники. Першим сигналом, що у нас є шанс на перемогу буде продажа Порошенком свого бізнесу у Росії. Другим - введення розстрільних команд у війська і оперативні тили. Третім - початок раптових контратакувальних дій на спокійних ділянках фронту, з метою послабити тиск ворога на головних напрямках. Жорстко? А ніяк інакше. Не можна виграти війну базіканням і побрехеньками. Не можна стати переможцем, працюючи на ворога. Не можна відсидітися і перемогти. Не можна віддати агресору ініціативу і отримати успіх. Не можна усю ніч вживати спиртне на блок-посту, а вранці гідно зустріти нападника. Тільки усвідомивши, що жодні переговори не приведуть до перемоги, треба планувати дії. Тільки зосередженням усіх сил і грою на випередження можна перехопити ініціативу. Демократія під час війни - це нонсенс і зрада. Жодна країна світу не вигравала війну, ліберальними методами. Коли сенс двох останніх речень речень дійде до очільників держави і керівництва ЗСУ, у нас буде шанс на перемогу у війні. Інакше на нас чекає поразка. Ганебна чи прийнятна, на лінії Полтава-Одеса чи Харків-Запоріжжня - не суть важливо. Головне, що українці ризикують вкотре підтвердити своє реноме «невдах». З цього і треба відштовхуватися.
Учора вийшла на зв’язок пані Н. з Львівщини - сповістила щодо посилки для нашої організації «Бахмут український». Домовилися отримати вантаж за промокодом, щоб не витрачати гроші. Поштовими справами взагалі і промокодами зокрема у нас займається пан Т. Сповістив обох. Думаю, у понеділок отримаємо вантаж...
Настрою немає. Додають роздратування усілякі побрехеньки і ура-патріотизм, за який одразу посилаю матом. На питання: «чому Україна здає позиції?» відповідати без експресії не можу. Що не дивно, бо причини очевидні. А рецептура покращення ситуації для країни у стані війни дуже проста.
Ми тільки тоді почнемо переламувати ситуацію на свою користь, коли припинемо жувати соплі і брехати, мов дурні другорічники. Першим сигналом, що у нас є шанс на перемогу буде продажа Порошенком свого бізнесу у Росії. Другим - введення розстрільних команд у війська і оперативні тили. Третім - початок раптових контратакувальних дій на спокійних ділянках фронту, з метою послабити тиск ворога на головних напрямках. Жорстко? А ніяк інакше. Не можна виграти війну базіканням і побрехеньками. Не можна стати переможцем, працюючи на ворога. Не можна відсидітися і перемогти. Не можна віддати агресору ініціативу і отримати успіх. Не можна усю ніч вживати спиртне на блок-посту, а вранці гідно зустріти нападника. Тільки усвідомивши, що жодні переговори не приведуть до перемоги, треба планувати дії. Тільки зосередженням усіх сил і грою на випередження можна перехопити ініціативу. Демократія під час війни - це нонсенс і зрада. Жодна країна світу не вигравала війну, ліберальними методами. Коли сенс двох останніх речень речень дійде до очільників держави і керівництва ЗСУ, у нас буде шанс на перемогу у війні. Інакше на нас чекає поразка. Ганебна чи прийнятна, на лінії Полтава-Одеса чи Харків-Запоріжжня - не суть важливо. Головне, що українці ризикують вкотре підтвердити своє реноме «невдах». З цього і треба відштовхуватися.