28.01.2015 або про відчай
Я у відчаї. Усім знайомим випромінюю впевненість у нашій перемозі, але насправді настрій маю - нижче нікуди...
З самої осені наша армія тільки те й робить, що відступає. І це без навали з боку РФ. Допомога сепаратистам, звісно, йде і чимала, але навали немає, є окремі випадки застосування нечислених підрозділів: без комплексного підходу, без координації, без взаємодії у загальному малюнку... Взагалі, дивлячись на дії керівництва держави в тилу, на інформполітику у війні, на новини з фронту, маю песимістичні настрої останнім часом. Неспроможність провести бодай малесеньку результативну наступальну операцію, нехай навіть на другорядній ділянці, свдічить про повний провал у діях військового керівництва. Приказка «вода камінь точить» натякає на майбутню перемогу сепаратистів. Це вони нас точать і поступово змушують відступати: як на Луганщині, так і на Донеччині... І жодного руху у відповідь з нашого боку!
Звісно, я буду радий помилитися, але сподівання на те, що РФ розвалиться, як свого часу СРСР навряд чи відбудуться. Це невигідно провідним державам світу хоча б з точки зору контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї, а також імовірністю мати справу з купою диктаторів, замість одного... Щодо відновлення територіальної цілісності України, то тут і поготів перспективи тануть. Ще восени вони були, але наразі їх менше з кожним днем. І вина у цьому - виключно на керівництві країни. Щоб нас не ображали, треба бути сильнішими за сусідів! Якщо ця умова не виконується - треба працювати у цьому напрямку. А що у нас? Рюмсання щодо слабкості, демонсторація того як нас ображають і жебрання кредитів. Так безноги каліки випрошують милостиню. І на що ж нам у цьому випадку сподіватися? Подавати - подадуть, але спонсорувати з метою отримання рекордів з бігу - не стануть. Просто спишуть...
На початку 90-х РФ була слабка, але тим не менше відгризла Абхазію та Південну Осетію у Грузії і щось не видно, щоб ті забрали своє назад... За Чечню і поготів мовчу. А тепер, з огляду на відсутність бажання керівництва країни проводити рішучі реформи, я взагалі не впевнений, що зручні часи для наступу України з метою визволення своїй території, колись настануть взагалі. Імовірність того, що у світі на нас подивляться-подивляться та й плюнуть, поки що зростає. Принаймні, я зворотніх сигналів не бачу. Звісно, я продовжу допомагати армії, але в умовах коли підрозділи спецназу одного з полків тупо виведені в тил, а за дії іншого не чути взагалі, хоча рейкову війну, засідки або полювання на керівництво сепаратистів цілком можна і навіть треба проводити, а їх - геть немає, неабияк пригнічують. Який там приклад Ізраїлю, якщо ми навіть до Грузії не доросли! А грузини за знущання над своїми вояками, повиловлювали і покарали усіх винних, захопивши конкретних виконавців на ворожій території... Відсутність самоповаги ще ніколи не приводила до перемоги. І тавро «тєрпіл» ми навіть не намагаємося змити. Як там сказано у Шевченка? «Зажурилась Україна - така в неї доля». На жаль, так і є... Не тому українців навчають.
Втім, поки що надія у мене не померла, але факти річ - вперта і їх треба визнавати. Інакше змін не буде...
З самої осені наша армія тільки те й робить, що відступає. І це без навали з боку РФ. Допомога сепаратистам, звісно, йде і чимала, але навали немає, є окремі випадки застосування нечислених підрозділів: без комплексного підходу, без координації, без взаємодії у загальному малюнку... Взагалі, дивлячись на дії керівництва держави в тилу, на інформполітику у війні, на новини з фронту, маю песимістичні настрої останнім часом. Неспроможність провести бодай малесеньку результативну наступальну операцію, нехай навіть на другорядній ділянці, свдічить про повний провал у діях військового керівництва. Приказка «вода камінь точить» натякає на майбутню перемогу сепаратистів. Це вони нас точать і поступово змушують відступати: як на Луганщині, так і на Донеччині... І жодного руху у відповідь з нашого боку!
Звісно, я буду радий помилитися, але сподівання на те, що РФ розвалиться, як свого часу СРСР навряд чи відбудуться. Це невигідно провідним державам світу хоча б з точки зору контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї, а також імовірністю мати справу з купою диктаторів, замість одного... Щодо відновлення територіальної цілісності України, то тут і поготів перспективи тануть. Ще восени вони були, але наразі їх менше з кожним днем. І вина у цьому - виключно на керівництві країни. Щоб нас не ображали, треба бути сильнішими за сусідів! Якщо ця умова не виконується - треба працювати у цьому напрямку. А що у нас? Рюмсання щодо слабкості, демонсторація того як нас ображають і жебрання кредитів. Так безноги каліки випрошують милостиню. І на що ж нам у цьому випадку сподіватися? Подавати - подадуть, але спонсорувати з метою отримання рекордів з бігу - не стануть. Просто спишуть...
На початку 90-х РФ була слабка, але тим не менше відгризла Абхазію та Південну Осетію у Грузії і щось не видно, щоб ті забрали своє назад... За Чечню і поготів мовчу. А тепер, з огляду на відсутність бажання керівництва країни проводити рішучі реформи, я взагалі не впевнений, що зручні часи для наступу України з метою визволення своїй території, колись настануть взагалі. Імовірність того, що у світі на нас подивляться-подивляться та й плюнуть, поки що зростає. Принаймні, я зворотніх сигналів не бачу. Звісно, я продовжу допомагати армії, але в умовах коли підрозділи спецназу одного з полків тупо виведені в тил, а за дії іншого не чути взагалі, хоча рейкову війну, засідки або полювання на керівництво сепаратистів цілком можна і навіть треба проводити, а їх - геть немає, неабияк пригнічують. Який там приклад Ізраїлю, якщо ми навіть до Грузії не доросли! А грузини за знущання над своїми вояками, повиловлювали і покарали усіх винних, захопивши конкретних виконавців на ворожій території... Відсутність самоповаги ще ніколи не приводила до перемоги. І тавро «тєрпіл» ми навіть не намагаємося змити. Як там сказано у Шевченка? «Зажурилась Україна - така в неї доля». На жаль, так і є... Не тому українців навчають.
Втім, поки що надія у мене не померла, але факти річ - вперта і їх треба визнавати. Інакше змін не буде...