20.12.2014
Напрочуд вдалий день!
А починалося усе не надто: до обіду з околиць міста гупала важка гавбична артилерія. Повз мене гасали карети «швидкої», а згодом ТЗМ-ка з комплексу «Ураган» потягнула на танкову базу БМП... Настрій котився під укіс.
Єдине, що я встиг зробити дієвого і корисного - придбати квиток на потяг до столиці. Обійшлося дорого, майже триста п’ятдесят гривень. Натомість шлях вийде удвічі швидше - це потяг Інтерсіті «Костянтинівка-Київ».
Далі я півдня чекав фуру з Німеччини, яку встигла таки перехопила авантюристка пані Т. Втім, на тому її везіння закінчилося, бо я зателефонував отцю Богдану з Бамберга і, нехай це мені коштувало сто тридцять гривень за п’ять з половиною хвилин розмови, але дзуськи їй вдалося забрати наш вантаж! Усе, чим вона поживилася - півтори секції довгоміра. Ну а ми завантажили свій мікроавтобус згідно усіх домовленостей... Решту фури, тобто вісімдесят відсотків вантажів буде відправлено до Краматорська, у надійні руки. І це добре!
Далі ми поїхали розвантажувати свої надбання на склад і одразу повезли водія з Німеччини, хоча він сам - українець, до вояків на танкову базу, де той передав чотири валізі різноманітних ключів для ремонту бронетехніки, а крім того - три болгарки різного діаметру, круги до них, спеціальний пістолет - прострілювати метал і таке інше. А головне, записав, що саме їм найбільш потрібно ще. І обіцяв діставати. Тепер наші німецькі партнери переконалися, що ми - не базікали, а справді тримаємо зв’язок з вояками і всіляко їм допомагаємо. Ну то це тільки початок! Я маю надію взагалі їх напряму зв'язати з вояками...
Заразом заїхали і на Нову Пошту - забрали шістдесят три кілограми вантажів від волонтерів з Західної України (місто Самбір): як на замовлення. Шкода тільки, що з восьми банок малинового варення цілими доїхало тільки три. Решта - побилися. Трохи неприємно, ну то - дрібниці...
А увечері відбулися позачергові збори нашої волонтерської групи, де якраз був присутній командир однієї з мінометних батарей 24-ї Львівської механізованої бригади. У понеділок він вирушає на передові позиції на Луганщину. От їм і підуть гостинці від земляків.
Я знову пірнаю у божевільний вир. Але мені подобається...
А починалося усе не надто: до обіду з околиць міста гупала важка гавбична артилерія. Повз мене гасали карети «швидкої», а згодом ТЗМ-ка з комплексу «Ураган» потягнула на танкову базу БМП... Настрій котився під укіс.
Єдине, що я встиг зробити дієвого і корисного - придбати квиток на потяг до столиці. Обійшлося дорого, майже триста п’ятдесят гривень. Натомість шлях вийде удвічі швидше - це потяг Інтерсіті «Костянтинівка-Київ».
Далі я півдня чекав фуру з Німеччини, яку встигла таки перехопила авантюристка пані Т. Втім, на тому її везіння закінчилося, бо я зателефонував отцю Богдану з Бамберга і, нехай це мені коштувало сто тридцять гривень за п’ять з половиною хвилин розмови, але дзуськи їй вдалося забрати наш вантаж! Усе, чим вона поживилася - півтори секції довгоміра. Ну а ми завантажили свій мікроавтобус згідно усіх домовленостей... Решту фури, тобто вісімдесят відсотків вантажів буде відправлено до Краматорська, у надійні руки. І це добре!
Далі ми поїхали розвантажувати свої надбання на склад і одразу повезли водія з Німеччини, хоча він сам - українець, до вояків на танкову базу, де той передав чотири валізі різноманітних ключів для ремонту бронетехніки, а крім того - три болгарки різного діаметру, круги до них, спеціальний пістолет - прострілювати метал і таке інше. А головне, записав, що саме їм найбільш потрібно ще. І обіцяв діставати. Тепер наші німецькі партнери переконалися, що ми - не базікали, а справді тримаємо зв’язок з вояками і всіляко їм допомагаємо. Ну то це тільки початок! Я маю надію взагалі їх напряму зв'язати з вояками...
Заразом заїхали і на Нову Пошту - забрали шістдесят три кілограми вантажів від волонтерів з Західної України (місто Самбір): як на замовлення. Шкода тільки, що з восьми банок малинового варення цілими доїхало тільки три. Решта - побилися. Трохи неприємно, ну то - дрібниці...
А увечері відбулися позачергові збори нашої волонтерської групи, де якраз був присутній командир однієї з мінометних батарей 24-ї Львівської механізованої бригади. У понеділок він вирушає на передові позиції на Луганщину. От їм і підуть гостинці від земляків.
Я знову пірнаю у божевільний вир. Але мені подобається...