29.11.2014 або про допомогу
Під час дебатів у нашій громадській організації, пані А. запропонувала, тестувати біженців гаслом: «Слава Україні!» Якщо у відповідь лунатиме «Героям Слава» - допомагати, а якщо ні - хай вибачають. Я дуже поважаю пані А. і, нехай це не зовсім по-християнські, повністю з нею згоден: йде війна.
Якось, у далекому дитинстві, бачив старий радянській фільм за другу світову. У пам’яти відклався епізод, де на визволеній від фашистів території Німеччини радянські бійці годували цивільне населення: стояла черга до польової кухні, кожен тримав тарілку і кашевар або сипав половником повну миску або відганяв ним прохачів - усе залежало від того, чи сказав черговий бажаючий поїсти чарівні слова: «Гітлер капут!» Вважаю і нам треба взяти на озброєння цей метод. Паролями для отримання допомоги можуть слугувати будь-які патріотичні гасла - залежно від фантазії. А хто не згоден, нехай харчується у Рината Ахметова чи їде до своїх мерів у папахах. Як кажуть: «нічого особистого - просто бізнес». В сенсі, ми не потягнемо усіх, нам хоч би своїм допомогти.
Втім, і серед нас достатньо людей, які автоматично бовкають: «Слава Україні», але абсолютно нічого не роблять. Мова не про нашу групу, а за декого зі своїх знайомих з довоєнного часу. Вони носили оселедці і дорікали мені відсутністю вишиванки, але коли ми опинилися в окупації, у відповідь на мої пропозиції допомогти країні і приєднатися до нас, - плювали в очі «розвалом Україні через отаких патріотів» і навідріз відмовилися допомогти. А дехто взагалі переметнувся у стан ворога. І що найбільше пригнічує, вони тепер знов усі у вишиванках - бачив на День Прапора у серпні.
Вважаю, відповідні органи мають брати подібних особистостей на олівець. А в ідеалі і моніторити ситуацію у місцях скупчення населення, виявляючи аферистів та антиукраїнський елемент з рядів отримувачів пенсій і допомоги від держави. Однак цього немає і вже не станеться. Усі ми знаємо, що Донбас у першу чергу зрадили саме силовики: МВС та СБУ радісно вітали прихід Путіна в очікуванні жирної зарплатні, саботуючи будь-яку роботу з нейтралізації проявів сепаратизму. Так само відзначився злочинною бездіяльністю і Кость Матейченко: замість наведення порядку у підпорядкованому місті, він кинувся будувати систему під себе. Відповідно, маємо розчарування діями влади з одного боку і реставрацію ідеології ватників з іншого.
Жодним чином я не стою на позиціях «виморити голодом і холодом» цивільне населення України, яке сповідує відмінну точку зору, але «на війні, як на війні»: нехай не ображаються, вони самі собі це накликали. Україна воює, втрачає кращих своїх синів, а тому мусить царювати «вища справедливість», тобто допомагати треба в першу чергу «своїм»: по першій категорії - армії, по другій - проукраїнським громадянам, решті - за остаточним принципом. Інакше ми нераціонально втрачатимемо цінні ресурси на підтримку ворога та його апологетів. Жорстоко? Можливо. Але інакше ми програємо.
Якось, у далекому дитинстві, бачив старий радянській фільм за другу світову. У пам’яти відклався епізод, де на визволеній від фашистів території Німеччини радянські бійці годували цивільне населення: стояла черга до польової кухні, кожен тримав тарілку і кашевар або сипав половником повну миску або відганяв ним прохачів - усе залежало від того, чи сказав черговий бажаючий поїсти чарівні слова: «Гітлер капут!» Вважаю і нам треба взяти на озброєння цей метод. Паролями для отримання допомоги можуть слугувати будь-які патріотичні гасла - залежно від фантазії. А хто не згоден, нехай харчується у Рината Ахметова чи їде до своїх мерів у папахах. Як кажуть: «нічого особистого - просто бізнес». В сенсі, ми не потягнемо усіх, нам хоч би своїм допомогти.
Втім, і серед нас достатньо людей, які автоматично бовкають: «Слава Україні», але абсолютно нічого не роблять. Мова не про нашу групу, а за декого зі своїх знайомих з довоєнного часу. Вони носили оселедці і дорікали мені відсутністю вишиванки, але коли ми опинилися в окупації, у відповідь на мої пропозиції допомогти країні і приєднатися до нас, - плювали в очі «розвалом Україні через отаких патріотів» і навідріз відмовилися допомогти. А дехто взагалі переметнувся у стан ворога. І що найбільше пригнічує, вони тепер знов усі у вишиванках - бачив на День Прапора у серпні.
Вважаю, відповідні органи мають брати подібних особистостей на олівець. А в ідеалі і моніторити ситуацію у місцях скупчення населення, виявляючи аферистів та антиукраїнський елемент з рядів отримувачів пенсій і допомоги від держави. Однак цього немає і вже не станеться. Усі ми знаємо, що Донбас у першу чергу зрадили саме силовики: МВС та СБУ радісно вітали прихід Путіна в очікуванні жирної зарплатні, саботуючи будь-яку роботу з нейтралізації проявів сепаратизму. Так само відзначився злочинною бездіяльністю і Кость Матейченко: замість наведення порядку у підпорядкованому місті, він кинувся будувати систему під себе. Відповідно, маємо розчарування діями влади з одного боку і реставрацію ідеології ватників з іншого.
Жодним чином я не стою на позиціях «виморити голодом і холодом» цивільне населення України, яке сповідує відмінну точку зору, але «на війні, як на війні»: нехай не ображаються, вони самі собі це накликали. Україна воює, втрачає кращих своїх синів, а тому мусить царювати «вища справедливість», тобто допомагати треба в першу чергу «своїм»: по першій категорії - армії, по другій - проукраїнським громадянам, решті - за остаточним принципом. Інакше ми нераціонально втрачатимемо цінні ресурси на підтримку ворога та його апологетів. Жорстоко? Можливо. Але інакше ми програємо.