23.07.2014 або про хунту
Інформаційний простір заповнений антиукраїнською істерією. Брехня і маячня давно стали зброєю російських пропагандистів. Перший постріл роблять не гармати, перші постріли у війні роблять ЗМІ, готуючи відповідне підґрунтя. Безумовно, вони діють на замовлення влади, але це не знімає з них відповідальності. Першим повішеним у Нюрнберзі був головний редактор нацистської газети. Вочевидь, не просто так...
Споживача у РФ і світі зомбують за кількома системами. Беруть звичними обертами, які вкладаються в очікувану споживачем картинку, доповнюють нісенітницю зернятами правди, що викликає збій в особистому фільтрі, заплутують недосказаністю, пересмикуванням, зарозумілою наукообразністю, у якій мало хто тямить, але вона наскрізь фальшива, підсилюють і закріплюють ефект приємними обличчями, відомими особистостями, яким роками довіряли... Як тут не піддатися? І піддаються. Тим більше, що альтернативи - немає, а бути разом, серед більшості, у лавах переможців - безпечно і приємно.
Серед решти кодуючих свідомість слів одним з найбільш популярних є «хунта». Чому саме воно? Бо має негативну складову ще з радянських часів. Совок добре пам’ятає латиноамериканські «хунти» і цей штамп, як небезпечний штам - швидко розповсюджується і діє безвідмовно. Нічого дивного: усе радянське для них - святе. І байдуже, що насправді ситуація з точністю до навпаки: хунта не в Україні, а в Росії - донести правду до населення, що схильне до деградації, практично неможливо, адже ватний мозок працює на рефлексах. Доводити, що ботанік Яценюк, священик Турчинов чи діабетик Порошенко на роль кривавих військових узурпаторів влади не тягнуть - марна справа. Люди, які впритул не бачать вищий генералітет армії і служби безпеки на ключових посадах у політичному та економічному сегментах власної країни, не здатні до діалогу, то як елементарно брешуть самі собі і живуть в уявному світі.
Смішно і дивовижно, але традиції «хунти» і в Україні і у Росії таки мали місце. Особливо в Росії, що зайвий раз підтверджує приказку: «на злодієві шапка горить». Досить згадати часи Івана Грозного з його опричниною або Миколу Першого, та й більшовицький революційний терор ніяк не тягне на демократію. Більш сучасні приклади - Андропов, ГКЧП і, власне, антигерой нашого часу - пан Х. Не уникла цього і Україна, яка за часів гетьманату мала полково-сотенний устрій, що розповсюджувався не тільки на військо, але й на усе цивільне населення, то як українці мешкали у населених пунктах, які являли собою ніщо інше, як військові поселення, де головувала, вершила суд і вела бухгалтерію та архів козацька старшина. Подібний устрій давав змогу швидко мобілізувати військо і налагодити його постачання. Кількість полків сягала двох десятків, базувалися вони у всіх великих містах, а сотні - у містечках меншого розміру...
Важко сказати, чи мала тодішня козацька держава ознаки тоталітаризму і чи була огидна з точки зору сучасності, але її так-сяк можна назвати «хунтою», а от сьогоднішню Україну - ні. Сучасна Україна мілітаризується виключно під впливом російської загрози. Знехотя. Важко. Через «не можу». Чудово розуміючи усю згубність цього кроку для власної економіки. Тому що ми таки не Росія, де подібний стан - природній. Цілком можливо, саме тому, вона і не помічає подібного за собою. Тобто «хунтою» у розумінні російського спостерігача Україну робить ніхто інший, як Путін. Не дарма перші літери цього слова і його прізвисько співпадають.
Споживача у РФ і світі зомбують за кількома системами. Беруть звичними обертами, які вкладаються в очікувану споживачем картинку, доповнюють нісенітницю зернятами правди, що викликає збій в особистому фільтрі, заплутують недосказаністю, пересмикуванням, зарозумілою наукообразністю, у якій мало хто тямить, але вона наскрізь фальшива, підсилюють і закріплюють ефект приємними обличчями, відомими особистостями, яким роками довіряли... Як тут не піддатися? І піддаються. Тим більше, що альтернативи - немає, а бути разом, серед більшості, у лавах переможців - безпечно і приємно.
Серед решти кодуючих свідомість слів одним з найбільш популярних є «хунта». Чому саме воно? Бо має негативну складову ще з радянських часів. Совок добре пам’ятає латиноамериканські «хунти» і цей штамп, як небезпечний штам - швидко розповсюджується і діє безвідмовно. Нічого дивного: усе радянське для них - святе. І байдуже, що насправді ситуація з точністю до навпаки: хунта не в Україні, а в Росії - донести правду до населення, що схильне до деградації, практично неможливо, адже ватний мозок працює на рефлексах. Доводити, що ботанік Яценюк, священик Турчинов чи діабетик Порошенко на роль кривавих військових узурпаторів влади не тягнуть - марна справа. Люди, які впритул не бачать вищий генералітет армії і служби безпеки на ключових посадах у політичному та економічному сегментах власної країни, не здатні до діалогу, то як елементарно брешуть самі собі і живуть в уявному світі.
Смішно і дивовижно, але традиції «хунти» і в Україні і у Росії таки мали місце. Особливо в Росії, що зайвий раз підтверджує приказку: «на злодієві шапка горить». Досить згадати часи Івана Грозного з його опричниною або Миколу Першого, та й більшовицький революційний терор ніяк не тягне на демократію. Більш сучасні приклади - Андропов, ГКЧП і, власне, антигерой нашого часу - пан Х. Не уникла цього і Україна, яка за часів гетьманату мала полково-сотенний устрій, що розповсюджувався не тільки на військо, але й на усе цивільне населення, то як українці мешкали у населених пунктах, які являли собою ніщо інше, як військові поселення, де головувала, вершила суд і вела бухгалтерію та архів козацька старшина. Подібний устрій давав змогу швидко мобілізувати військо і налагодити його постачання. Кількість полків сягала двох десятків, базувалися вони у всіх великих містах, а сотні - у містечках меншого розміру...
Важко сказати, чи мала тодішня козацька держава ознаки тоталітаризму і чи була огидна з точки зору сучасності, але її так-сяк можна назвати «хунтою», а от сьогоднішню Україну - ні. Сучасна Україна мілітаризується виключно під впливом російської загрози. Знехотя. Важко. Через «не можу». Чудово розуміючи усю згубність цього кроку для власної економіки. Тому що ми таки не Росія, де подібний стан - природній. Цілком можливо, саме тому, вона і не помічає подібного за собою. Тобто «хунтою» у розумінні російського спостерігача Україну робить ніхто інший, як Путін. Не дарма перші літери цього слова і його прізвисько співпадають.