20.10.2013
Ходив на роботу. Вкотре виробнича ситуація вимагає уваги і присутності. Затримався не дуже, але вистачило, щоб зустріти пана О. Побачивши мене, той радісно перебіг вітатися з протилежного боку вулиці. Кожна зустріч з паном О. це - сюжет.
- Ти знаєш, я таки перевівся з ХІРЕ, - зітхає він.
«І це не дивно».
- Куди саме? - малюю зацікавлене обличчя.
- У ХПІ! - бадьоро рапортує співрозмовник.
«І не кається».
- І що там?
У візаві з’являється підозра, що я не знаю нічого, а тому - унікальний споживач.
- Та ти шо! - приголомшений пан О. - Не знаєш що таке ХПІ?
- Звідки?
- Та ти шо! Це ж - найбільш демократичний заклад.
Вигукнути «Та ти що!» тепер кортить мені.
- Я пішов на факультет «електричні машини». Знаєш що це таке?
- Звідки?
- О, це тобі не просто так. Це і контролери, і чіпи, і трансформатори… Це практично комп’ютер. Знаєш, що це таке?
- Звідки?
- Втім це і не просто комп’ютер. Там усе. Це майже електронний тахеометр. Ти знаєш, що таке "електронний тахеометр"?
- Звідки?
Отак стоїмо ми удвох, мов два шматка, відірвані від реальності, а я собі думку гадаю - наскільки мене вистачить, аж раптом йдуть два молодики. З виду хлопці мого віку. Обидва з сумками, на манер комівояжерів. Вони порівнюються з нами і несподівано один вітається з паном О. Слідом за чим, знайомиться зі мною. Те саме робить його супутник. Далі хлопець, наче фокусник дістає цілу пляшку горілки і протягує нам:
- Хлопці, пам’яніть мого брата… Помер сьогодні. П’ять років мучився.
- Як небіжчика звали?
- Андрій…
- Царство небесне.
Зрозумівши, що кращої нагоди може і не трапитися, я залишаю пана О. у цілковитому щасті - більшій і приємнішій компанії, з повною пляшкою горілки, а мо' й не одною - і хутко забираюся геть.
- Ти знаєш, я таки перевівся з ХІРЕ, - зітхає він.
«І це не дивно».
- Куди саме? - малюю зацікавлене обличчя.
- У ХПІ! - бадьоро рапортує співрозмовник.
«І не кається».
- І що там?
У візаві з’являється підозра, що я не знаю нічого, а тому - унікальний споживач.
- Та ти шо! - приголомшений пан О. - Не знаєш що таке ХПІ?
- Звідки?
- Та ти шо! Це ж - найбільш демократичний заклад.
Вигукнути «Та ти що!» тепер кортить мені.
- Я пішов на факультет «електричні машини». Знаєш що це таке?
- Звідки?
- О, це тобі не просто так. Це і контролери, і чіпи, і трансформатори… Це практично комп’ютер. Знаєш, що це таке?
- Звідки?
- Втім це і не просто комп’ютер. Там усе. Це майже електронний тахеометр. Ти знаєш, що таке "електронний тахеометр"?
- Звідки?
Отак стоїмо ми удвох, мов два шматка, відірвані від реальності, а я собі думку гадаю - наскільки мене вистачить, аж раптом йдуть два молодики. З виду хлопці мого віку. Обидва з сумками, на манер комівояжерів. Вони порівнюються з нами і несподівано один вітається з паном О. Слідом за чим, знайомиться зі мною. Те саме робить його супутник. Далі хлопець, наче фокусник дістає цілу пляшку горілки і протягує нам:
- Хлопці, пам’яніть мого брата… Помер сьогодні. П’ять років мучився.
- Як небіжчика звали?
- Андрій…
- Царство небесне.
Зрозумівши, що кращої нагоди може і не трапитися, я залишаю пана О. у цілковитому щасті - більшій і приємнішій компанії, з повною пляшкою горілки, а мо' й не одною - і хутко забираюся геть.