6.03.2013
Землевпорядні роботи мене дратують. По-перше, несерйозна робота розхолоджує колектив. По-друге, вартість подібних робіт - копійчана, а витрати - у порівнянні з топографо-геодезичними - однакові. По-третє, це важко психологічно: повторювати одне й те саме безліч разів кожному власнику земельної ділянки, яку треба заміряти - завдання не з приємних. Так, це моя робота, але одна справа працювати з людьми, які розуміють суть речей, і зовсім інша - обслуговувати покоління Сталіна, з усіма його маразмами…
Сьогоднішній день виключенням не став. Єдиний виняток - фермер, який вирішив узяти трохи землі, що примикає до його садиби під особисте селянське господарство. Город його виходить у пойму річки Бахмутка, сінокоси тут густі і соковиті - пан не прогадав. З його слів, він давнишній картопляний магнат: ще з радянських часів збирав картоплю з гектарного городу і купляв на ті гроші усе, що душа забажає. Подібна ситуація мені добре знайома, бо сам кожне своє шкільне радянське дитинство проводив на аналогічному бабусиному городі. Щоправда, він увесь мав гектарну площу, а саме картоплі там було лише шістдесят соток, але мені і того вистачало. У ті часи, середньостатистична бабуся, озброєна багнетом лопати, за сезон могла назбирати доньці на імпортний меблевий гарнітур. Змінилися ціни, країна, влада, але суть речей лишилася незмінною: хто хоче працювати, заробить завжди.
Налаштовую станцію GPS на перехресті вулиць Суворова і Червоноармійської у Сіверську. Іншою від мене стороною вулиці йде компанія: двоє підлітків і собака. Собака - вівчарка. Ще не дорослий пес, якого вивели гуляти. В зубах він несе жердину. А поруч мене крутиться бездомна дворняга, розмірами навіть більша за ту вівчарку. Дворняга має довги сильні ноги і гарний колір тулуба - мабуть, його мати мала гріх з далматинцем. Побачивши дворнягу, підлітки почали цькувати свого собаку на безпритульну. Але їхній собака, як і лічить вівчарці, з олімпійським спокоєм ігнорував усі сумнівні намагання: як ніс в зубах жердину, так і поніс собі далі. Тільки зиркнув двічі у наш бік. У цей час дворняга двічі становився на задні лапи і на досить пристойний час завмирав. З боку собак сцени відбувалися у цілковитій тиші, без жодного звука. Деякі тварини набагато розумніші за людей.
Сьогоднішній день виключенням не став. Єдиний виняток - фермер, який вирішив узяти трохи землі, що примикає до його садиби під особисте селянське господарство. Город його виходить у пойму річки Бахмутка, сінокоси тут густі і соковиті - пан не прогадав. З його слів, він давнишній картопляний магнат: ще з радянських часів збирав картоплю з гектарного городу і купляв на ті гроші усе, що душа забажає. Подібна ситуація мені добре знайома, бо сам кожне своє шкільне радянське дитинство проводив на аналогічному бабусиному городі. Щоправда, він увесь мав гектарну площу, а саме картоплі там було лише шістдесят соток, але мені і того вистачало. У ті часи, середньостатистична бабуся, озброєна багнетом лопати, за сезон могла назбирати доньці на імпортний меблевий гарнітур. Змінилися ціни, країна, влада, але суть речей лишилася незмінною: хто хоче працювати, заробить завжди.
Налаштовую станцію GPS на перехресті вулиць Суворова і Червоноармійської у Сіверську. Іншою від мене стороною вулиці йде компанія: двоє підлітків і собака. Собака - вівчарка. Ще не дорослий пес, якого вивели гуляти. В зубах він несе жердину. А поруч мене крутиться бездомна дворняга, розмірами навіть більша за ту вівчарку. Дворняга має довги сильні ноги і гарний колір тулуба - мабуть, його мати мала гріх з далматинцем. Побачивши дворнягу, підлітки почали цькувати свого собаку на безпритульну. Але їхній собака, як і лічить вівчарці, з олімпійським спокоєм ігнорував усі сумнівні намагання: як ніс в зубах жердину, так і поніс собі далі. Тільки зиркнув двічі у наш бік. У цей час дворняга двічі становився на задні лапи і на досить пристойний час завмирав. З боку собак сцени відбувалися у цілковитій тиші, без жодного звука. Деякі тварини набагато розумніші за людей.