15.02.2012
Восьма ранку. Місто Дружківка. Центральна площа міста з оригінальною топонімікою "імені Леніна". Незважаючи на сильний холодний вітер спостерігається жвава метушня: за часи морозів люди скучили за діяльністю. Наразі життя кипить і людський мурашник хаотично траєкторить простір навколо нас. Стоїмо на пункті номер нуль нуль п'ятнадцять. Проводимо вимірювання: узяли задній напрямок з центрального вузла, навмисно встановили відмінні від нуля цифри, крутимо кут на передній пункт:
- Сто дев'яносто градусів... Двадцять дві хвилини... Чотирнадцять секунд...
Неподалік промишляє стара баба, розмрами з трюмо ранньої сталінської епохи, одягнена на капустяну моду. Об'єм баби нагадує класичну форму кулі. У руках її дві здоровезні клітчасті сумки. Баба неповоротка, як радянська економіка. Люди гасають навколо неї, наче в'юни, так що баба ледь встигає вимовити слово: "гарячі", а вже слово "пиріжки" кидає у спини, які хутко віддаляються у білий простір... Ми стійко продовжуємо свою справу:
- Другий раз: шістнадцять секунд...
Баба бачить нас, робить висновок стосовно нашої статичності і радісно наближається:
- Пиріжки беремо!
Не реагуючи, ми продовжуємо спостереження:
- Відстань: двісті тридцять чотири... точка... сорок один, п'ятдесять п'ять.
Баба не вгамовується:
- Гарячі пиріжки!
Ми заклопотано гнемо свою лінію:
- Перепад висот: мінус один метр, двісті сімдесят чотири міліметри...
Баба перетинає умовну лінію особистого простору і продовжує атаку:
- Хлопці, беріть пиріжки!
Стримуємося з останніх сил:
- Кут право: десять градусів... двадцять дві хвилини... тридцять секунд...
Баба нахабно лізе в обличчя і небезпечно маневрує біля штатива з приладом, який коштує більше за мою квартиру. Нарешті я не витримую:
- Пиріжки гарячі?
Баба квітне:
- Так!
- З картоплею?
- Так!
- І з м'ясом?
- Так!
- А з капустою?
- Ні, з капустою немає. З лівером є...
- З лівером?!
- Так!
- Подайте, Христа ради!!!
Баба в'яне...
За цілий день змерзли, як цуцики. Робота просувається повільно, але невпинно. Вперли черговий хід полігонометрії у річку Казенний Торець і вирішили облишити штурм водної прегради до наступного тижня. Хлопці похворіли...
- Сто дев'яносто градусів... Двадцять дві хвилини... Чотирнадцять секунд...
Неподалік промишляє стара баба, розмрами з трюмо ранньої сталінської епохи, одягнена на капустяну моду. Об'єм баби нагадує класичну форму кулі. У руках її дві здоровезні клітчасті сумки. Баба неповоротка, як радянська економіка. Люди гасають навколо неї, наче в'юни, так що баба ледь встигає вимовити слово: "гарячі", а вже слово "пиріжки" кидає у спини, які хутко віддаляються у білий простір... Ми стійко продовжуємо свою справу:
- Другий раз: шістнадцять секунд...
Баба бачить нас, робить висновок стосовно нашої статичності і радісно наближається:
- Пиріжки беремо!
Не реагуючи, ми продовжуємо спостереження:
- Відстань: двісті тридцять чотири... точка... сорок один, п'ятдесять п'ять.
Баба не вгамовується:
- Гарячі пиріжки!
Ми заклопотано гнемо свою лінію:
- Перепад висот: мінус один метр, двісті сімдесят чотири міліметри...
Баба перетинає умовну лінію особистого простору і продовжує атаку:
- Хлопці, беріть пиріжки!
Стримуємося з останніх сил:
- Кут право: десять градусів... двадцять дві хвилини... тридцять секунд...
Баба нахабно лізе в обличчя і небезпечно маневрує біля штатива з приладом, який коштує більше за мою квартиру. Нарешті я не витримую:
- Пиріжки гарячі?
Баба квітне:
- Так!
- З картоплею?
- Так!
- І з м'ясом?
- Так!
- А з капустою?
- Ні, з капустою немає. З лівером є...
- З лівером?!
- Так!
- Подайте, Христа ради!!!
Баба в'яне...
За цілий день змерзли, як цуцики. Робота просувається повільно, але невпинно. Вперли черговий хід полігонометрії у річку Казенний Торець і вирішили облишити штурм водної прегради до наступного тижня. Хлопці похворіли...